Напередодні весілля може статися, що завгодно. Як приємні несподіванки, так і гіркі сюрпризи. Але що робити, якщо саме у таку мить повертається колишнішній коханий? І всупереч бажанням,  серце й досі мліє від його погляду, а у тілі зароджується вогонь. Саме така ситуація сталася у книзі “Загублене кохання” Ліки Радош.

Мить, яка може зруйнувати все. Невірне рішення, багато сумнівів, примірка чужих ролей… а найголовніше мовчання… багато “не”… розлучили їх в минулому. Недосказаність, нерозуміння, невпевненість…

“Загублене кохання”... залишилось вирішити, чи варто повертатись на початок, чи залишити все в минулому?

Шматочок:

Відчуваю як поволі мене окутує його запах, як тілом проносяться мурахи від його доторку, як серце зривається в галоп… це потрібно припинити, та я дозволяю ще одну секунду затриматись біля нього… ще одну, останню…

- Я сумував за тобою… - низький бархатистий голос викликає тремтіння у всьому тілі, — Чому ти пішла? Зникла? Не попрощалась?...

Близько, надто близько. Його подих біля скроні, спиною відчуваю тепло його тіла…

Мить… і пам’ять оживляє спогади… дає відповіді на його питання. Я різко відходжу, скинувши його руку, струшую з себе дурман, який накинув на мене Левицький. Ловлю його погляд і випалюю не задумуючись:

- Ти й так все знаєш… - їдко промовляю я, — Мені твоя наречена доступно пояснила, де моє місце, і як я повинна поводитись… та третьою у вашому тандемі я не збиралася бути.

- Яка наречена?! Про що ти говориш?! – здивовано перепитав Кирило, впершись в мене злим поглядом.

Мабуть, вперше я бачила його настільки розгубленим.

- Не важливо… бувай, Кір! Тепер я з тобою прощаюся… -  й не чекаючи відповіді швидко крокую до дому…

Не оглядатися… не оглядатися… він в минулому… і все що зв’язане з ним, також в минулому.

І після такої чуттєвої історії, не забудьте забігти на свіженьку главу мого гумористичного любовного роману “Справжній мужик”, написаного спільно з Лесею Найденко, та етнофентезі “Хранитиль Карпат. Витоки”.

Приємного читання!