"Список контактів Йорі Вісім"

авторські раси, смілива героїня, сильні почуття

соціальна фантастика, любовна фантастика, альтернативний світ, пригоди

АннотаціяЯ нічого не пам'ятаю про себе, навіть до свого нового імені довелося звикати. Вже три роки мені сняться кошмари, іноді я відчуваю поряд щось дивне і постійно потрапляю в халепу. Тому я хочу розібратися — ким була, чим займалася, хто мій «список контактів». І я готова, що заради цього мені доведеться піти на викрадення, вступити у фіктивний шлюб, врятувати півдюжини дітей та добровільно опинитися в епіцентрі скандалу! Впевнена, в моєму минулому — моє майбутнє.
А у Ленпорті тим часом на вулицях знаходять нових знекровлених жертв.
_______________
#альтернативна реальність
#дружба та взаємодопомога
#випадковий шлюб
#розвиток відносин
#сильні почуття
#стосунки з іншими расами
#надлюдські здібності
#таємниці та розслідування

Мене не можна назвати приємною людиною, я тримаю себе завжди під контролем, ні зайвої емоції, ні непотрібних уподобань. Мій терапевт переконав мене, що відкривати своє серце потрібно обережно, адже я не маю пам'яті або хоча б зачіпок про те, ким я була. І немає нікого, хто мене шукав би. Таким як я легко заплутатися у відносинах та емоціях, а світ навколо, він зовсім не добрий. В цілому лікар мав рацію і мені навіть подобалися ці сеанси терапії, поки він не схопив мене за груди. Мерзотник. Втім, вже наступного тижня після інциденту він втратив ліцензію і потрапив під слідство. Отже, я викинула терапевта з голови, а його слова — ні. Ось тільки як не намагайся, а жодна стіна не може бути монолітною, іноді в ній з'являються тріщини, іноді навіть цілі двері.

— Давай, краля, ворушись! — поштовх у спину змусив мене вивалитися з електрокару назовні, майже впасти на землю. Я все ж таки втрималася на ногах, хоча це було нелегко зробити, ноги слабо слухалися після години незручної поїздки, а руки були зв'язані дешевим синтетичним шнуром, через що шкір зап'ястя боліла, а самі руки злегка заніміли.

— Не чіпайте Йорі, гади! — Аніку потягли вперед — вона звивалась у чужій хватці, пручалася та репетувала. А коли хтось із викрадачів спробував затиснути їй рота, вона вкусила цю руку. Чесно, я так не змогла б. Гидливо. Якби можна було спочатку чужу кінцівку протерти дезінфектором або добре вимити з милом...

— Зосередься! — зажадав чийсь голос.

— Не треба, я не хочу, — почула я і раптом зрозуміла, що дівчинка — поглинач. Чому? Може, тому що вже якийсь час провела серед есперів і помітила, що вони всі реагують по-різному на стрес. Генератори вибухають емоціями, маніпулятори розмахують руками, ілюзіоністи починають плакати і тікати, а поглиначі немов відсікають все стороннє, не дістанеш їх, можна тільки зламати. І якщо Бюро не особливо-то поглиначів зустрічало — точніше, людей з еспом поглинача, та ж Соня для них була чимось новим, незважаючи на свій слабенький есп, то й взаємодіяти не вміло з ними.

— Ви її зламаєте! — закричала я, кидаючись уперед. Звісно нарвалася на охорону. Десь в стороні з крісла підхопилася Аніка і закричала тонким голосом із домішкою страху: «Йорі-і! Не чіпайте!».

— Відійдіть, пані Вісім, ви заважаєте, — дорогу мені заступив майстер Джонс.

— Ні, це ви відійдіть, ви дитину зламаєте, я знаю, про що говорю, — наполягла я на своєму.

— Вона не перша проходить перевірку...

— Жорстокий спосіб, травмуючий для такого юного поглинача. Адже вона не особливо-то з есперами зустрічалася, так? — я з подивом зрозуміла, що розмови з Ялле про його роботу, про його здібності мені дали багато чого. Розуміння, що кожен есп особливий, але всі еспи переплетені. Вони розвивалися в тісній співпраці. Наприклад, потреби в поглиначах особливої не було б, якби не існувало генераторів. Тому всі діти навчаються разом більшу частину часу, впливаючи один на одного. Але ця дівчинка тільки-тільки інші еспи відчула, вона ще дуже слабка.

— Так, і що ви пропонуєте? — з деякою затримкою вимовив майстер Джонс. Я навіть здивувалася, бо очікувала іншої реакції. А він спокійно зізнався: — Я бачу, що ви впевнені у своїх словах. Також я знаю з ваших документів, що ваш чоловік — майстер-цілитель Тієко, гадаю, він багато чим із вами поділився. Тож відмовлятися від чужого досвіду — це марнотратство.

— Працювати на вас не буду, — одразу відмовила я.

✦✦✦✦✦

Я побачила тих, хто заходив, і завмерла. Навіть стукіт мого серця завмер.

Я їх знала.

І великого боса.

І охоронців.

І неприємного ілойця, що невдоволено підтискав губи.

Мені згадалося все — від злості заболіло у скронях, від жаху та ненависті закололо у шлунку. Ніби знову я повернулася в той будинок, ніби Аніка тікала в ліс, ніби з мене здирали одяг і надії більше не було. Нічого не було.

Я не змогла поворухнутися і просто піти, коли один із охоронців махнув мені рукою «провалюй з дороги». Не змогла поворухнутись і тоді, коли мене потягли за рукав. Я щосили тримала тонку рівновагу і так само сильно хотіла себе відпустити. Всі емоції, біль, думки — себе відпустити. Знала ж, що Вілліс тримає цей район. Знала ж, що все може статися. Але всерйоз не сприймала цієї ймовірності. Це ж неможливо зустрітися нам знов. Але так склалася доля.

— Якого біса?.. — почула я голос. — Провалюй з дороги! Бос, тут якась жебрачка…

Він стиснув пальці на моєму плечі, неприємний біль став спусковим гачком. Я встигла подумати, що фірмову куртку шкода, ця була зовсім нова, яскрава. Рукави обвуглилися майже відразу, так само як і перший охоронець. Блискавки шарахнули на всі боки, звісно брязнули шокери — зброя — саме в них потрапили перші розряди. Я нічого не бачила, окрім ненависних мені осіб. Навколо завищали, закричали, посипалися постріли з шокерів. Я зібрала енергію і зробила її своєю, як робила це в тренуванні з Ірріс. «Еспер», — волали з усіх кутів, хтось уточнював «Аурінко! Поліція!», а я вже мчала у бік ілойця. Він закрився найближчим гостем, ковзнув між людьми і побіг, він не став залишатися з великим босом. На мене кинулися з кулаками — і відлетіли з опіками. Жалості я не мала, ніяких емоцій не було. Тільки залишилось відчуття, що я у своєму праві… Хоча десь там за ненавистю шкреблося розуміння, що пізніше мені доведеться пошкодувати.

Здається, я крутилася дзиґою і розсилала блискавки у різні боки — сипалися іскри, лопалися світильники. У якийсь момент мені почулося зовсім дивне:

— Поліція, всім лягти на підлогу, руки убік, не піднімати голови!

Читати далі              

Телеграм, ФБ