Дорогі читачі!

Закоханого Вам настрою  з "Ну, ельф,  постривай!"

Такою і побачив її Аркх…

Вона стояла на високому порозі – маленька, юна та дуже зворушлива. Ніжний рум'янець покривав високі вилиці. Тасся смішно намагалася відкусити шматочок тістечка так, щоб не зачепити вишеньку на самій верхівці крему. Так намагалася, на ходу спускаючись зі сходів, що, звісно, ​​оступилася. Незручно підгорнувши ногу, вона все-таки встояла на ногах, а ось носик був забавно забруднений кремом.

- Застигни! - почула дівчина і підвела голову.

Їй не треба було давати таку команду. Вигляд чоловіка, що повільно наближався до неї, і без того змусив її завмерти. Високий, широкий у плечах і вузький у стегнах, він був небезпечно чарівний. Небезпечний, мов дикий звір. Особливо небезпечний для її серця, яке ось-ось готове було вистрибнути з грудей. І напевно розіб'ється після того, як вона своїми руками відштовхне чоловіка своїх мрій.

Його чорні очі не відпускали її. У них світилася синіми іскрами посмішка і ще щось. Чому ж тоді їй так хотілося плакати? Терпкий пряний запах кедра огорнув її, варто було чоловікові підійти ближче. Він був набагато вищий за дівчину, так що погляд її уперся в темну волосину, що виглядала з розстебнутої світлої сорочки.

Він нахилився. Тасся вже відчувала його тепле дихання і заплющила очі. Поцілунок. Останній раз...

- Я хотіла тобі сказати…що нам треба розлучитися... Ох!

На мить він завмер, а потім повернув її, притис до себе спиною, руками міцно обіймаючи за талію. Широка долоня лягла їй на живіт і обпалюючи, заважала і думати, і говорити.

Не дозволяючи їй ні ворухнутися, ні кроку ступити, продовжуючи обіймати, схилився до вуха і таким багатозначним облесливим голосом прошепотів, що кожна волосинка на її тілі збентежилася:

- Що. Ти. Сазала?!

- Я тебе відпускаю…

- Ти мене відпускаєш?..

І прикусивши мочку її вушка додав:

– А я цього хочу?

Все буде Україна!

З Любов'ю, Тетяна Барматті!