Дорогі читачі!

Залишилося всього декілька глав до закінчення історіїї Олени Арматіної. Запрошую  всіх  поринути в чарівну казку ельфійського кохання!

 " Ну,  ельф,  постривай!"

КУСЬ:

-  Дозволиш запросити твою  дівчину? – чужинець звернувся до ельфа так,  наче не пропонував нічого поганого.

-   Ні,- пискнула Тасся, опереджая у відповіді свого обранця.

Лінивий погляд звіра у її бік. Ні на мить не зрадив звіриній грації. Поруч стояв хижак, надто голодний, надто небезпечний.

Руки й ноги дівчини задерніли, тіло напружилося. Чомусь Тасся була впевнена, що варто лише їй опинитися поряд з цим чоловіком-звіром, як він підкорить її волю й вона сама йому розповість все, що знає.

- Ні, - коротко промовив Аркх і встав поперед дівчини.

- Розумію.

Оманливо спокійний голос. Оманливо розслаблена поза.

Налякана дівчина схлипнула, й не витримавши погляду чужинця побігла до будинку.

Звір проводжав дівчинку якимось дивним поглядом.

 - Вони такі схожі, - тихо сказав він. А потім обернувся до Аркха: - Ще колись зустрінемось.

Тихо застогнав портал перед звіром. Один крок – і він зник у полум’яному жерлі. На якусь мить з вируючого жерла навіть почувся сповнений болю рик пораненого звіра.

Мирного неба! Все буде Україна!

З Любов'ю, Тетяна Барматті!