Слава Україні!

Сьогодні діє остання знижка на передплату Легенда для боса. Ця книга прямує до свого завершення і зовсім скоро на нас очікує фінал. Тому це остання знижка у передплаті. Якщо любите читати лише завершені книги, то не пропустіть і придбайте історію за вигідною ціною.

Ловіть смачний уривочок:

- Вмієш бути вдячною? - Захар усміхнувся та пішов слідом за нею, зберігаючи при цьому дистанцію.

- Коли хтось цього справді заслужив. Тепер я почуваю себе кулькою.

Захар вигнув здивовано брови, похитав головою, намагаючись зрозуміти її, та зупинився. Вероніка продовжувала ступати повільними кроками, але не знала, куди потрібно йти. На мить повернула голову до Захара та розвела руками:

- Що?

- Кулькою?

- Повітряною, - кивнула Вероніка, наче й чекала, що він перепитає, - знаєш, таке відчуття, коли живеш деякий час в повному напруженні… І все навкруги тисне на тебе – обставини, оточуючі. Тобі хочеться видихнути на повні груди, а тобі не дають цього зробити. Ти намагаєшся, робиш для цього все необхідне, багато працюєш, а не виходить. Що тоді відбувається?

- Що?

- Ти втомлюєшся, на плечах з’являється тягар неповноцінності. Зневірюєшся, в тому, що можеш зробити більше.

- І все-таки ти надзвичайно дивна, - усміхнувся чоловік, - до чого тут повітряна кулька?

- Якщо я дивна, то ти зануда, - закотила очі Вероніка, - я була прив’язана до важкого тягаря. А зараз стрічку відв’язали та відпустили мене в небо.

Після цих слів Захар замовк, на обличчі з’явилася серйозна гримаса, а сині очі не розривали зоровий контакт з Веронікою. Від цього погляду безліч маленьких комашок повзали тілом та розносили приємні теплі сироти, які вона відчувала навіть на вухах.

- Що? – вона демонстративно оглянула себе, пощупала волосся, обличчя, - щось не так? Вимазалася?

- Ходімо вечеряти, кулько!

Затишної вам усім неділі! Щиро ваша, Аделіна Янг!