Вітання, мої любі натхненники!!!

Запрошую вас до історії кохання Аріни та Романа. Зведених брата та сестри. 

Аріна вимушена повернутися додому, за вимогою батька. Дівчина не в захваті від цього, тому бунтує та капризує, виказуючи свої протести, як батькові так і всьому оточенню.

Роман — розлучений, владний, заможний. Він теж не дуже радий, що мати виходить заміж, але заради її щастя готовий змовчати на все. Хоча перша зустріч з майбутньою ріднею, бентежить чоловіка, а наймолодша сестра виявляється дівчиною з перчинкою, чим зачіпає чоловіка                                          

                                                                     Анотація.

— Дайте пройти.

— Не квапся красуне. — Впевнено наказав Вовков. — Маю до тебе розмову.

               — А в мене немає бажання з вами розмовляти.

               — Це я вже зрозумів. Тож слухай та запам’ятовуй. Наші батьки кохають одне одного, май повагу до моєї матері.

— А якщо, ні, то, що?

— Матимеш справу зі мною. — З погрозою заявив.

Чув як дівчина хмикнула, й зухвало заявила.

— Налякав.

Це стало останньою краплею в терпінні Романа. У два кроки здолав відстань між ними, зловивши зведену за руку, яка опиралася, притягнув до себе.

               — Якщо, з очей моєї матері скотяться сльози — це тобі так не минеться. — Нахилився надто близько…

Уривок.

Надворі мерисів дрібний дощ. Під ним подалася до альтанки, на вулиці вже майже стемніло. Увійшовши в альтанку здригнулася від холоду. Присіла на м’яку лавочку з подушками, скинувши взуття підтягнула ноги до грудей. Шморгаючи носом куталася у плед. Все гнітило й ображало. Найрідніші люди, ті, яким вірила, і здається знала дуже добре, стали в один момент чужими.

Сиділа довго, тремтіла від прохолоди і нервів, шкодуючи себе та вмиваючись сльозами. Раптом почула кроки. Затаїла дихання. Сподівалася, той хто йде, пройде повз, але у альтанку увійшла жіноча постать.

— Аріно, ходи вечеряти.

Голос належав Кірі. Не бажала ні з ким спілкуватися, і навіть з нею. Вже відпустила, та не хотіла більше пускати в своє життя. Хоче йти, хай іде і не мучить серце.

— Дякую, Кіро Антонівно, я не голодна.

— Аріно, я змушена... — Жінка почала наближатися.

— Не потрібно виправдовуватися, Кіро Антонівно, я все розумію. — Перебила дівчина. — Залиште, будь ласка, мене.

— Аріно, не ображайся. — З благанням просилася жінка. — Я не можу залишатися більше працювати у вас.

— Чому? — Відразу ж вчепилася за це дівчина.

Жінка довго мовчала, а тоді тихо відповіла.

— Просто, не можу.

— Ти кохаєш, Яна?

— Ні. — Миттєво відповіла Кіра, й напружено відмахнулася. — Вибач, мушу йти.

Аріна зітхнула. Відповідь очевидна. Мабуть, Кіра й справді закохана у її батька і тепер не може змиритися з тим, що він одружується на іншій. Тут зрозуміти її могла, це ж надто боляче, бачити людину яку кохаєш, з іншою. Але ж вона знала, що батько кохає Владу.

Свіжі сльози скотилися з очей. Ще довго сиділа в альтанці на одинці. Коли прохолода стала дошкуляти, піднявшись не своїми ногами попленталася до будинку, тісніше кутаючись у плед. Мріяла як зараз впаде у ліжко прямо в одязі, адже чомусь надто холодно.

У будинку було майже темно, лише у вітальні горів торшер у віддаленому кутку. Тому йшла обережно й повільно.

— Як ти почуваєшся?

Здригнулася, й підняла погляд, перед нею у метрі стояв Вовков.

— Краще всіх. — Холодно відмахнулася.

— Аріно, я серйозно. — Обурився Вовков.

— Романе Вікторовичу, а тобі не байдуже? — Невдоволено дивилася на нього у темряві.

Чоловік надто впевнено рушив на неї. Відступати не збиралася, хоча справді лячно.

— Не байдуже. Від твого настрою, залежить самопочуття моєї матері. — Зупинився в міліметрі від неї. В темряві вдивлявся в її очі.

— Не хвилюйся, я завтра з відси поїду. — Холодно відмахнулася й наказала. — А тепер, дай пройти.

— Ти не поїдеш, Аріно. — Суворо наказав зведений брат. — Батька пошкодуй.

— Відійди! — Теж наказала безцеремонним тоном.

Його накази дратували. — Що він собі вигадав, і ким себе вважає? Серце з грудей вискакувало. Трепет охопив все тіло.

— Послухай, сестрице, ти поводишся мов слабачка. Чи може вважаєш, що весь світ має обертатися навколо тебе? Ти вже доросла, а поводишся, мов капризна дитина. Ніхто окрім тебе коханої, тебе не хвилює. Пора вчитися брати ситуацію у свої руки, а не скиглити...

                                                         Моя шалена...

                                                      Приємного читання.