Чи потрібно письменнику вміти малювати?

В одному з письменницьких чатів мені трапились малюнки, які робить дівчина, що займається коміксами та мальописами. Її авторські персонажі та концепти були настільки яскраві та цікаві, що я аж відчула деяке натхнення, яке, зізнатись, за останні місяців дев’ять мене майже не зачіпає. І це в черговий раз змусило мене задуматись над тим, чи правильно я роблю, так сильно концентруючись на артах для своїх творів.

З однієї сторони все виглядає доволі логічно.

1. Тільки ти зрештою максимально точно уявляєш, як має виглядати твій персонаж / артефакт / локація / одяг персонажа / обкладинка / ілюстрація, та що завгодно. Ніхто не зробить це краще, аніж ти сам.

2. Оплачувати послуги артера, чесно кажучи, не всім по кишені, та і все ж є різниця – чи замовити обкладинку / набір стікерів, чи повний комплект (і концепт арти, і стікери, і замальовки для мерчу, і ілюстрації, і обкладинки, тощо). Звісно хочеться якомога більше супровідного контенту, не тільки для розкрути твору та його популяризації, але й навіть чисто для себе, а це насправді дохріліон грошей.

3. У багатьох письменників буває і так, що образ зроджується з ідеї чи концепту, і навпаки – ідея та задум з’являються з готового візуального образу. Чи є сенс відмовляти собі та втрачати можливості створювати для себе такі опорні та цікавезні штуки, накручувати навколо них задуми, настрій, атмосферу, тощо?

4. Ну і власне мерч. Так, звісно, більш продуктивним буде наймати спеціалістів – і по розкрутці, і по створенню мерчу, але зрештою і в цьому аспекті є безліч проблемних місць, починаючи від банальної неможливості дозволити собі таке задоволення (особливо в нинішні важкі часи), і закінчуючи тим, що комусь може бути навіть цікаво робити це власноруч, як от мені, наприклад. Щодо загальної ідеї необхідності такої розкрутки ніхто  ж заперечувати не буде?

З іншої сторони, якщо ти повний ламер в малюванні, то тут з’являється і противна сторона. На те, щоб створювати такий арт, треба витратити безліч часу, нервів та сил, які можна було б пустити в письменництво. І то не факт, що зрештою це буде не дарма і все вийде.

Я повністю усвідомлюю все це. Але особисто я вірю в те, що майже всьому в цьому світі можна навчитись. Не маючи хисту, може, ти не зможеш стати художником талановитим та визнаним на весь світ, але досягти рівня міцного середнячка, що задовольняє власні потреби, цілком реально. Було б бажання.

Отже якщо питання «малювати чи ні?» вже не стоїть (а для мене воно і справді не стоїть), треба переходити до іншого.

Як підійти до всього цього? З якої сторони зробити це так, щоб отримати найбільший ККД з не дуже великими зусиллями?

Для себе я бачу це наступним чином:

По-перше, я виділила декілька напрямків.

1. Я хочу малювати портрети, в тому числі і стилізовані, для своїх персонажів.
2. Я хочу робити концепти (наброски, хай навіть скетчі) для предметів (одягу, зброї, обладунків, артефактів)
3. Я хочу малювати локації, хоч би навіть і примітивні.

Насправді тут треба зробити два уточнення. З однієї сторони я хочу робити це для себе, щоб як творець бачити цей світ більш конкретно та предметно, матеріалізувати його на декількох рівнях. З іншої – я бачу це і як наповнення для таких цікавих штук як, наприклад, артбуки та мальописи. Я сама від цього прусь і щиро вважаю, що такі витвори мистецтва офігезні та мають повне право на існування. І що вони можуть бути цікавими не тільки мені.

По-друге, кожен зі шляхів можна оптимізувати.

Звісно, щоб малювати портрети, треба багато чому вчитись. Побудова, фізика, анатомія, пропорції, світло-тіні, колористика, ракурси. Для змалювання локацій цих пунктів ще більше. Але. Щоб не вивчати все з нуля, не йти по всьому шляху (бо, зрештою, моя мета більш локальна), можна сформулювати для себе оптимізований маршрут.

Розберу на наглядному (дуже спрощеному, але показовому) прикладі.

Для того, щоб намалювати портрет моєї головної героїні, мені не потрібно вивчати всі типи обличчя з нуля. Я знаю її основні риси – повні губи, ніс с горбинкою, великі очі, широкі брови, виразні скули. Я знаю, як це має виглядати наприкінці. Тож мені буде достатньо вивчити лише те, як буде той ніс с горбинкою виглядати в різних ракурсах, як співвідноситись пропорційно з іншими рисами, щоб це виглядало красиво, і так далі. Це все ще складно, але все ж значно полегшує завдання. А якщо дивитись в перспективі – вивчення с десятка таких різноформатних облич (зовнішностей) персонажів все одно можна буде сприймати як вивчення основ малювання портретів загалом. Тобто покрокове здолання маленьких фрагментів з однієї сторони пошвидшить та полегшить моє поточне завдання, а з іншої сторони дозволить у зручному мені темпі засвоїти більший шмат загальної інформації/практики з цього питання.

Багато навчальних матеріалів, присвячених стилізації портрету, визначають певний алгоритм дій, який насправді можна перенести з зображення облич на малювання будь-яких інших об’єктів. Дивіться самі – потрібно визначити для себе найбільш значимі/характерні/специфічні риси об’єкту, те, що саме вас в ньому привабило, те, що робить його саме тим, що вам потрібно. Чи дотично це тільки портретів? Ні. Далі – малюєте ваш об’єкт (портрет) в максимально схожому (і/або) реалістичному стилі, а потім трансформуєте вже його, звертаючи увагу на саме ці характерні риси, і чи залишаючи лише їх і будуючи навколо них щось нове та не схоже на референс, чи гіперболізуєте, змінюєте ці риси так, щоб вони знову ж таки створювали за підсумком щось нове та специфічно ваше. Ваш стиль.

Все це все ще дуже велика та важка робота, але все одно з цього ракурсу вона вже виглядає як осяжна та реалістична. Інше питання – чи згодні ви вкладати в це достатньо зусиль. Я, наприклад, так. І ось такі розбори та деталізації дуже полегшують мені розуміння того, що робити та куди рухатись далі. Сподіваюсь, що допоможуть не тільки мені. Єдине, що справді засмучує та геть зовсім вибиває з будь яких планів та алгоритмів, так це фактор великої непередбачуваності та об’єктивних перешкод, які зараз звалились на нас і ще фіг зна коли перестануть це робити. Тож треба враховувати це та поточно здійснювати поправки до своїх наполеонівських планів кожен раз, коли життя підкидає чергову бяку в руки та за шиворіт.

П.С. Звісно, я цілком допускаю можливість співпраці з художниками чи іншими кріейтерами, але, якщо чесно, мені щиро хотілось би, щоб ця людина була в захваті від моєї творчості, а не робила це за гроші. Вважайте це самолюбством, чи я хз. Причому якщо захват буде справжній, не думаю, що мене буде прям сильно займати рівень майстерності такого кріейтера.

П.С. 2. До поста додаю проміжний етап створення портрету головної героїні. Фактично це просто швидкі скетчі без пророботки та стилізації як такої, бо зроблені нашвидкуруч під час нещодавніх подій (тобто без концентрації та вкладання в це відповідної уваги та зусиль). І так, результат мені не дуже подобається.