Незіграна ставка. Станіслав Войтюк.

Життя – гра. А гра – ризик.

Кожен живе, отже кожен ризикує. Та одному вистачає адреналіну від переходу автотраси, іншому треба щось більше.

Головний герой «Незіграної ставки» максималіст. Йому треба виграти в тому в кого виграти неможливо. Обіграти того, хто придумав гру. Обхитрити того, хто знає все.

Ставка у Бориса теж відповідна – йому треба все! Він не знає, що захоче завтра, тому сьогодні намагається взяти в служку когось всемогутнього.

В невеличкому творі ми знайомимся з чоловіком, який з дитинства скептично кривився, коли йому казали «не треба», «неможливо», «не варто».

Все треба.

Не і можливо це два слова отже між ними є ще щось

Вартість - питання суб’єктивне.

А справжній гравець смакує від самої гри. Ставки в будь-якій грі, це ще один ігровий елемент. Тож, життя і душа при вдалому підході це лишень засоби блефу.

Жінка, а особливо, коли красуня і належить супернику – це вже зовсім інший ступінь ігрової цінності. Та й тут у Бориса все під контролем. Суперник вже програв цей «трофей».

Дуже раджу прочитати, в творі як і в справжній грі, градус пристрасті виростає з кожною сторінкою, він затягує, змушую адреналін енергійніше бігти жилами.

Найвищий пілотаж для гравця – отримати перемогу програвши. Для автора переконати читача в чомусь, а в кінці оповідання, останньою фразою здивувати, зарахувати його в ряди наївних і довірливих.

Тут є і перемога через поразку, і неочікувана кінцівка.