Рецензія на оповідання "Імпульсний корпус"
Тринадцятого листопада у Харківському Авіаційному Інституті сталося щось жахливе... Вже на цьому моменті мені стало цікаво і трішки лячно. Я добре знайома з ХАІ і тому зовсім не дивно, що мені вкрай потрібно було дізнатися, які саме події авторка вирішила перенести в знайомі локації.
Історія вийшла жорстокою та кривавою. Попри те, що деталізація відсутня, загальна атмосфера залишає відчутний моторошний посмак.
Малий обсяг оповідання не дає розкрити героїв більш детально, а саме цього мені і не вистачало. Не виключено, що мені просто хотілося довше залишатися в цій історії, читати про знайомі місця та згадувати, а оповідання було для цього занадто коротким. Та навіть відкидаючи момент ностальгії, мені б хотілося, щоб історія була ширшою, герої мали більш виразні риси, а головна “відьма” розповіла про всі свої болі відкрито, а не лише натякаючи читачу, чого саме все це відбулося і хто ж справді ховається у підвалі. Мої очікування щасливого фіналу не виправдали себе, тож кінцівка мене здивувала. Але не буду лукавити, саме така кінцівка і мала б там бути. А ось її відкритість змушує запитати автора: чи буде у історії продовження? Цикл таких історії про різні корпуси ХАІ я б радо почитала.
Це історія чудово б лягла в легенду про Імпульсний корпус, хотілося б звісно, щоб вона була позитивною, але якщо чимось і лякати першокурсників, то точно такими жахачками в яких важко зрозуміти де правда, а де вигадка. Саме такі історії нам розповідали на першому курсі, коли ми проходили квест між корпусами.
Раджу читати, якщо ви не чекаєте щасливого фіналу і любите горори.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати