Конкурсне оповідання завершене❤️

    В принципі, я його завершила декілька днів назад. Але так як готувала новинку, часу на обіцяний блог (Наталка ❤️) трошки не було. 

    Отож, конкурсне оповідання "МАРА" завершене і я запрошую всіх підписаних на мене читачів, які побачать цей блог долучитися і підтримати оповідання. Твір невеликий, але я впоралася з завданням і вклала в нього майже все те, що планувала. 

    Переходьте за посиланням і читайте містичну замальовку в жанрі - містичний триллер, і обов'язково залишайте свої думки в коментарях. То є дуже важливо, оскільки я ще маю таку надію урвати перемогу. Тож допоможіть мені у цьому, якщо ваша ласка. 

ЧИТАТИ ТУТ

    А тепер для тих, хто читав. 

    УВАГА СПОЙЛЕРИ. Хто не читав, краще не псувати собі саспенс і біг інтрігу:) 

    Отож, хто ж така Мара, і як їй вдалося поселитися в картині з місця вбивства Дарини?

    Розберемося по порядку. Мара - це давньо слов'янське ім'я відьми. Є припущення, що його походження бере початок від легенд про язичницьку богиню смерті Морану. В оповіданні, Мара постає кровожерливою відьмою, яка прагне безсмертя, і є некромантом. Щоб продовжувати життя у Яві (існує три світи за давньо слов'янськими повір'ями - Яв, Нав і Прав - поняття з "Велесової книги"), відьма некромант повинна змінити тіло і вкрасти: чужу молодість, обличчя і життя. Та проблема у тому, що просто так відібрати це все не вийде. Кров Мари древня, і несе сили некроманта, тому відьмі довелося проводити важкий ритуал на крові і цвинтарній землі (грунті, що дихає смертю). Для того, щоб отримати бажане, Мара спочатку повинна намалювати свій власний портрет з власної крові і грунту, підібрати жертву і чекати смерті. Як тільки людське тіло помирає, сила і душа Мари переселяється в заздалегідь готовий портрет, з якого і постає темний відбиток енергії некроманта, який фактично краде життя і обличчя жертви, при цьому зберігаючи свою власну кров на місці - в жилах нового тіла. Так і виявилося, що тіло Дарини потрапило в могилу попередньої іпостасі Мари - пані Одарки. І навпаки, саме тому потім виявилося, що тіло Дарини насправді несе чужу кров. 

    Коли Мара захотіла змінити тіло знову, бо відчувала, що собачка Дарини, який втік і ніяк не бажав коритися новій власниці (а тварини ненавидять відьом, особливо кішки і собаки), може призвести до проблем, - за справу взявся Потоцький. 

    У багатьох мабуть виникло питання, а як же він зрозумів, що то Мара, і дізнався як її знищити. Це саме те, що не вмістилося в оповідання - частина про пошуки Потоцьким істини. Він відшукав старі нерозкриті справи Прикарпаття. Деякі з них дуже нагадували справу Дарини. Заглибившись у вивчення, Мирослав дійшов і до ознайомлення зі старими карпатськими легендами. Спочатку він не вірив, проте зовсім скоро зрозумів: єдиний вихід позбутися Мари - знищити її кров некроманта. Оскільки вона була тільки на портреті, Мирослав і прийшов до відділку, щоб його спалити. Звичайно, за час вивчення він ознайомився зі старослов'янською мовою і вже знав, що сказати темній відьмі, щоб скувати її сили. Він розумів: знищення картини - ще не все. Потрібна жертва. Потоцький вважав, що він нею і стане. Проте не розраховував, що старовинне полотно обернеться його кліткою. 

    Сподіваюся, така маленька деталізація дозволила вам зрозуміти оповідання краще.  Нижче, мій невеличкий подарунок читачам, які отримали задоволення від твору - візуал і плейлист для читання. 

Ваша Христя ❤️