Рецензія на конкурсний твір Володар змій. Початок

Автор -  Аміла Дан https://booknet.com/uk/book/volodar-zmi-pochatok-b407803

Конкурс тут https://booknet.com/uk/contests

А ми відкриваємо першу сторінку і потрапляємо у дуже незвичну атмосферу. Не те щоб ми не читали про найманих вбивць  або пригоди на засніженій дорозі, але тут з кожним наступним словом зростає напруга і відчуття, ніби й фах героя, і засніжене місто - не головне. Єдине, що важливо - як він відчуває те, що відбувається.

Експресіонізм  - метод, відомий на наших теренах в основному любителям живопису. Оскільки й в нацистській Германії, і в Сталінську епоху такі твори не спішили видавати, книги спалювали, ну все як годиться там, де треба було в стилі реалізму писати казки про режим.

І от я бачу твори цієї авторки. І розумію, що це воно.

Герой, що живе виключно сильними емоціями, протистоїть прогнилому суспільству. Він відкинув його норми, існує  в яскравому і незрозумілому для нього часі й просторі, вбудованому в сучасні наші реалії. Емоційні гойдалки не дають зрозуміти, він марить чи бачить те, що іншим побачити неможливо.

Читач поринає у цей світ, щоб зрозуміти, що відбувається, і...

І тоді існує тільки контраст між героєм - найманцем і ним же - повелителем змій та самі змії й вся містика, що живе в нашій підсвідомості щодо них. 

Це і фобії, і дивна цікавість, що притягує до всього красивого, але й небезпечного, мудрого й одночасно холодного і позбавленого емпатії.

І передусім - загадкового та містичного.

Ми разом з героєм опиняємося в ситуації, яку авторка описує так, щоб і привабити, і заплутати:

 “У мене немає нічого. Навіть віри. Навіть імені. Але одна зустріч, одне рішення, одна дія, можуть змінити все…”

Чи відбудеться зустріч, чи знайдеться ім’я, чи повернеться пам’ять? 

А може це просто марення збоченого вбивці?

Але жертва принесена, і починається феєрія.

І це - тільки початок. Нам обіцяний цикл про нагів.

Тож усім, хто любить витончено-прекрасних і небезпечних змій - сюди. А тим, хто боїться і не любить - теж. Бо це ж жахи й містика.

Тут і треба, щоб мороз поза шкірою.