Новий розділ "Меланхолійного вальсу" на місці, справа йде вперед з нестерпною швидкістю. Традиційно кріплю посилання на третій розділ і цитатку для розігріву: 

— Він син Фоковича, мого начальника. Але бачу я його у видавництві вперше. Не те щоб я претендувала знати всіх та ще й за пів року роботи, але я навіть гадки не мала, що у нього є син. 

— Дуже милий син, — поправила мене Катря, і я не втрималася — сьорбнула трошки чаю. Ан-ніт, все такий несмачний. — Але ти не виглядаєш дуже щасливою через те. Я не бачу світла радості крізь ніч. 

— Я й не маю бути щасливою. 

— Ти йому сподобалася. 

Жасминовий чай мав ще одну підлість — він пішов не в те горло, і я захлинулася і закашлялася, лише одними губами ворушачи, ніби вимовляючи по кілька разів питання «що-о-о-о?» 

— Катре, кхе, ти що, головою вдарилася? 

— Ні, — почувся хрускіт та жування. Катря дісталася до чипсів. — Ти просто сліпа до всього, що відбувається навколо тебе. А той симпатичний син твого начальника все дивився на тебе, коли ти грала у кав'ярні. 

Всім гарного дня та натхнення! Всіх люблю!