Не може бути. Ні, абсолютно точно не може. Моїм клієнтом ніяк не може бути він. Ніяк, і крапка.

Це інший хлопець. Тобто вже чоловік. Просто в нього такі ж очі, така ж трохи кривувата усмішка, таке ж квадратне підборіддя...

- Яр, - не помітивши мого замішання, Саня крокує до нього, і вони тиснуть руки.

Яр. Ярослав Барковський.

Ще вищий - я тепер йому і до підборіддя не дістаю - ще ширший в плечах, з ще більш нахабним давлячим поглядом трохи примружених синіх очей і ще більш самовдоволеною усмішкою суворих губ, ніж я пам'ятаю.

Мій, аж ніяк не дрібний, друг поруч із ним здається худорлявим підлітком.

- Знайомтеся, - голос Сашка уривається в мої думки, - Катерина, Ярослав.

А він, Яр, стоїть зовсім близько, на відстані кроку. Погляд ліниво і нахабно ковзає по моїх темно-сірих мокасинах без підборів, ногах у вільних сірих же укорочених штанах, затримується на прихованих бежевим oversize-джемпером грудях і, мазнувши по обличчю, знову впирається в Саню.

А мене ніби окропом облили. Щоки палають, наче мені знову чотирнадцять, і ми в літньому таборі.

– Юрист? - у низькому рокітливому голосі легке здивування. Але ні в ньому, ні в погляді немає а ні натяку на впізнання.

Ще б пак. З чого такому, як він, пам'ятати якесь дівчисько, з яким провів дев'ять днів і дванадцять годин в літньому таборі тисячу років тому?

І не натяку на зацікавленість.

Катя, тобі що?

- Саме так. Де ми можемо обговорити контракт? - голос зрадницьки сипне.

– Мені треба душ прийняти. Я весь мокрий.

Сміючись, кидає чоловік, а потім одним рухом стягує з себе футболку.

Кубики. Всі вісім під гладкою смаглявою шкірою. Тонка смужка волосків тікає під шорти, що низько сидять на мускулистих стегнах. Сталева грудна клітина з м'якою порослю поблискує від поту.

Двоє молоденьких дівчат, що йдуть повз нас, завмирають, комічно роззявивши рота.

- Чудово. За годину в мене інша зустріч. Півгодини потрібно на дорогу, тому на душ у вас хвилин десять. Ми будемо у кав'ярні.

З цими словами я розвертаюсь та йду геть.