Шановні читачі, хочу поділитися з вами враженнями від нової історії Еми Ноель

"Ну ти й за... Зайка!"

Головна героїня на перший погляд доволі мила, але разом з тим справжня халепа часом для себе, а часто й для тих, хто опинився під перехресним вогнем. Але від того й цікавіше читачам, що ж далі вона утне і як потім буде викручуватися.

Анотація:

Наш новий викладач від мене шаленіє. Мій одногрупник не дає мені проходу. І взагалі стільки уваги до моєї скромної персони. А все тому, що одному я вліпила салатом в обличчя, ну, майже випадково, другому винна гроші, а решта універу не може збагнути, чого це ці двоє зациклені на мені?

І що з такими “шанувальниками” робити? Може, знайти третього, та такого, щоб перші двоє навіть поглянути в мій бік не наважилися? Чи ліпше почекати й подивитися, що з цього вийде? А поки вони один з одним будуть харизмою мірятися, чому б не підкинути хмизу у багаття…

Жанр: любовний роман, еротика

В тексті є: #владний_герой #гумор #студенти #любовний_трикутник

Уривок

— Коротше, мала, сьогодні після пар везеш мене додому, я похаваю, а за годину їдемо на тусу. І без варіантів.

— Скористайся послугами таксі! — огризаюся у відповідь. — І ескорт собі замов, а я на таке не погоджуся!

— Ти і є моє таксі, — зі смішком відповідає. — А ескортниці мені не потрібні. І так, варто пальцями клацнути, — що він і робить для наочності, — і будь-яка охоче складе мені компанію.

— Але я не будь-яка, — кидаю на нього погляд і розводжу руками. — І компанію тобі навіть примусово не погоджуся скласти.

Радію, що до корпусу рукою подати й ми вже заходимо в приміщення. 

— Ну ти й за…

— Любий, де тебе носить? — на горизонті з'являється Інна, дівчина Еда. — Я чекаю на тебе вже пів години.

Ед дивиться на неї невтямки. Якщо вони й домовлялися, то за біганиною за мною він точно про все забув. Інна переводить на мене поглядом, хмуриться, наче тільки помітила мене. А Ед, отямившись надто швидко, обіймає мене й втискає в свій бік. 

А от я отямитися не встигаю, коли він каже:

— Ми з тобою розійшлися. Тепер — Кіра моя дівчина. Знаєш, як кажуть: битий шлях не гуляє, — і цей прудкий на всі руки нахиляється, хапає мене за підборіддя й намагається поцілувати.

Ну, я теж не ликом шита: штовхаю його, та ще й ляпаса даю від щирого серця.

Ед хапається за щоку, свердлить мене злим поглядом, але іншою рукою продовжує вперто притискати мене до себе.

Інна регоче. Ми з Едом дірки одне в одному пропалюємо. Хочу його усунути від себе, але він вчепився, мов ціп'як.

— А вона, схоже, не в курсі, — сміючись, зауважує Інна. — Ед, ти б себе зі шляхом не порівнював, а то уявляється доріжка, втоптана до стану асфальту.