Дволикі. На кого перетворишся ти?

Напевно, у кожного з нас у дитинстві була мрія перетворитися на когось і жити цікавим і незвичним життям. А от дехто з героїв наших книг має не тільки людську природу. І дві подоби – часом то навіть дві різні особистості, а іноді надзвичайна здібність створює чарівній істоті неабиякі проблеми в житті.

Сьогодні знайомлю вас із чотирма незвичайними перевертнями.

***

Я набрала в легені якнайбільше повітря, міцніше взялася за одвірок і вже зібралася добряче відштовхнутися, але щось мене зупинило. Та найменша скринька з весільним вбранням та прикрасами сповзла і намертво притиснула край оксамитової дорожньої спідниці. Я втрачала останні секунди, смикаючи поділ, намагалася розірвати щільну тканину, і з жахом розуміла, що не встигаю.

Карета злетіла над прірвою, а моє серце впало в порожнечу. Відчуття невагомості змусило шлунок стрибнути до горла. Але проклята скриня нарешті зрушила. Тільки було вже надто пізно. Я вилетіла з екіпажу, як пробка з пляшки, і заплющила очі від страху, тепер відчайдушно бажаючи залишитися всередині... А наступної секунди навколо моєї талії обвилося щось довге і щільне, наче змія. Падіння припинилося, я плюхнулася на гарячу, мов розпечена піч, поверхню. І таку ж тверду.

– Тримайся, - пролунав той самий голос у голові, і я розплющила щільно стиснуті повіки.

Даремно... Побачити себе, яка сидить на величезному, вкритому лускою, крилатому вовку, виявилося вище моїх сил. Свідомість, рятуючи залишки розуму, затьмарилася.

"Полонянка володаря Прикордоння" - https://booknet.com/uk/book/polonyanka-volodarya-prikordonnya-b364163

Шлюпка зникала в морі, хмари нависли майже над водою. Похмурим небом рухалася тінь. Птах летів над сірими хмарами, підсвічуючи їх золотим вогнем.

– Фенікс, – зітхнув Хедін. – Дивіться, там фенікс!

Фенікс зробив коло над кораблем і, торкнувшись палуби, обернувся на вродливу чорноволосу жінку. Команда оточила її, та ніхто не оголив зброю. Фенікс причаровувала красою, змушуючи притупитися відчуття небезпеки й обережності.

– У мене новини від Яроша, – сказала Фенікс, і вогонь підсвітив її волосся і сукню.

– Від Яроша? – перепитав Юран, як й інші, він не відсахнувся від вогненного дива.

– Ярош у в’язниці. Суд Імперії не зібрати за один день, і надто багато цього разу бажаючих увійти до його кола. Але всі знають, що буде з піратом, якщо він постане перед таким судом.

– А що він накоїв? – Кіш, якій довелося стикнутися з правосуддям Імперії, здригнулася.

Зорін стала поряд із нею на знак підтримки.

– Нічого. Достатньо того, що він пірат. Якщо ми не допоможемо йому сьогодні... – Фенікс замовкла, не договоривши.

– Ми допоможемо йому, – запевнив Макс. – Та як нам потрапити до в’язниці не в кайданах?

– Цього дня схопили не одного пірата, – холодно мовила красуня, дивлячись на Макса. – Боюся, що іншого шляху...

Всі розуміли, що вона пропонує, але не кожний поки що міг погодитися так ризикувати.

– Є інший шлях, – спокійно проказала Марен. – Я можу провести вас ним, якщо ви не побоїтеся мені довіритися.

"Скарби Примарних островів" - https://booknet.com/uk/book/skarbi-primarnih-ostrovv-karta-kompas-b237050

Схоже, Анабель розлютила цього загарбника. Після її гострих слів, чоловік перетворився на дивну істоту. Отже, легенди виявилися правдиві, ікарійці й справді не люди. На його рельєфних руках та ідеально складеному тілі, одразу з`явилася чорна шерсть. На пальцях виросли довгі кігті, обличчя покрилося густою бородою, а з рота стирчали ікла. Вуха видовжилися та стали трикутними, майже як у кота. На щоках вимальовувалися дві чорні, горизонтальні смужки, що простягалися майже до вух. Проте найбільше приковували погляд великі крила з короткою шерстю за спиною, які досягали нижче колін. Єдине, що залишилося незмінним – це його очі. Такі ж чорні та заворожуючі.

Ейнар не здавався їй потворним чи страшним, навпаки, якась невідома краса, що неймовірно манила, прихована у цьому звірі. Їй подобалося все у ньому, і навіть гострі пазурі та ікла не змусили відірвати свого захопливого погляду.  Уважно розглядала істоту. Не вірилося, що це хвилину тому це був молодий, привабливий чоловік. Його статура стала масивнішою і чорною, грізною хмарою нависла над нею. Він нахилився до її шиї. Анабель затамувала дихання та не ворушилася. Розуміла, зараз це створіння її вкусить, але не могла опанувати тіло і втекти. М`язи шиї мимоволі напружилися в очікувані болю. Це дурість, стояти і чекати смертельного укусу. Дівчина немов позбулася мани та знову змогла рухати своїм тілом. Проте було вже пізно. Істота жадібно вдихнула її аромат та відхилилася.

"Полонянка" - https://booknet.com/uk/book/polonyanka-b345598

Я вирішила зосередитись на Вентові, спробувати уявити собі його, вийти з ним на зв'язок. Але в мене нічого не виходило. Лише суцільна темрява і тиша були моєю відповіддю. Що це — темрява небуття?

...Та раптом із цього суцільного мороку виокремилася дорога. Вона зміїлася між високими  соснами, на неї падали тіні від місячного світла. Ніч навалилася на мене безліччю запахів, звуків, зорових образів, що були набагато чіткішими та сильнішими за звичайні, денні. Я чула, як шелестить вітер у гіллі, скрикує нічна птаха, як далеко попереду тупочуть копита. Там було кілька вершників на втомлених, виснажених конях. Вони ніби поспішали кудись чи втікали від когось. Я почула тихі голоси, але вони нічого не говорили мені . Були як шарудіння піску під ногами, як протяжний спів вітру у верховіттях. Я відчула, як люди озираються назад, на темні тіні, що ковзали за ними на деякій відстані, легко відштовхуючись від землі сильними волохатими лапами, задираючи по вітру чутливі носи, вдивляючись у майбутню здобич пильними блискучими очима.

Я була там, у тій зграї, була однією з них. Це неймовірне відчуття свободи та швидкого руху, сили і спритності, відчуття, що ти разом з іншими, близькими тобі по духу істотами, що ти настільки споріднена з ними, неначе ви становите єдине ціле…

Втім, це зараз я пробую втілити у блідих і пласких людських словах те, що тоді не формулювала звичними думками, просто жила тим і  те було моїм справжнім єством.

Нарешті мені вдалося вирватися з  оковів умовностей, жорстких правил, чужої волі. Я змогла стати повністю вільною, я рухалася, як вітер, як вода, я чула, що мене переповнює жага життя і дивовижний мисливський азарт.

Неспроможна більше стримувати цей шквал емоцій, я задерла голову та хотіла закричати, але з горла у мене вирвалося протяжне виття...

"Вітер та Соловейко" - https://booknet.com/uk/book/vter-ta-soloveiko-b190549

Цікавої мандрівки!