Умови контракту — знижка 14%

                                                    Вітаю мої, любі!

​​​​​​Сьогодні діє знижка 14% на історію кохання "Умови контракту".

                                                             Уривок.

— Соломіє, що з тобою?

— Все добре. — Сонно пробурмотіла, відчуваючи як знову провалюється у сон.

Соломія сонно відкрила очі притулившись до плеча Іллі. Ніжно потерлася обличчям до його смуглої шкіри. — Ілля. Промайнуло в голові, який у нього приємний аромат шкіри. Раптом різко відкрила очі. — Який Ілля? Ще не чіткий після сну погляд, стрибнув по чоловічому оголеному тілу, до половини вкритому ковдрою. — Це ж...

Дівчина різко сіла на ліжку. Було так соромно, вона щойно обіймала Всеволода, більше того спала на його плечі. — Який жах. Навіть не глянувши на нього встала з ліжка, адже на дворі вже був день.

— Соломіє! — Покликав чоловік.

На мить закрила очі. Поправляючи зім’яту вчорашню сукню. Навіть не оглянувшись подалася до санвузла. В душі картала себе. Не могла зрозуміти, як це трапилося? — Та, це й не дивно. Спати поруч з чоловіком в одному ліжку, рано чи пізно це б все одно сталося і добре, що це тільки обійми. Стоячи під струменями води ще сонно розмірковувала. Тепер перед ним почувалася не зручно.

З санвузла виходити не поспішала, чекала доки він піде. Зрештою вийшла. — Хух, немає. Чудово. Прихопила речі, знову сховалася у санвузол. Одягнула джинси та теплий в’язаний білий светр на замку блискавці з капюшоном, й подалася в низ, побоюючись зустрічі з нареченим. Не знала як має заглянути в очі.

Відправилася відразу на кухню. Де зробила собі каву, знову відмовившись від сніданку. На виході з кухні таки наштовхнулася на Всеволода. Секундний погляд в його очі, й винувато опустила повіки.

— Ти знову не снідала? — Суворо запитав чоловік.

Не хотіла відповідати, знала за ними спостерігають Ольга та Соня.

— Ходім до мене в кабінет. — Холодно запросив Всеволод.

Соломії не залишалося нічого іншого, як повільно крокувати за ним. Пропустив її у кабінет, забрав чашку з кавою, відразу ж надпивши її. Погляд стрибнув на неї.

— Неймовірно смачно.

 Дівчина була шокована його поведінкою й обурено заявила.

— Взагалі-то — це була моя кава.

— Взагалі-то, кава на голодний шлунок шкідлива. — Зауважив і попросив. — Присідай де тобі зручно.

Соломія засоромлено підійшла до вікна. Вранішні події не відпускали. Не розуміла як таке могло трапитися. — Чому я обіймала його?

— Зараз сюди принесуть сніданок. — Пора вже поїсти за двадцять чотири години.

— Я більше не буду їсти та пити, тут. — Відмахнулася дивлячись у вікно. За яким нарешті світило сонечко, виблискуючи на ранковій паморозі, у затінку.

— Чому?

Почула позаду голос чоловіка.

— Аби ти не міг нічого мені підсипати. — Фиркнула.

Всеволод розсміявся, невдоволено оглянулася на нього.

— Соломіє, я пожартував, я нічого не підсипатиму тобі, та зраджувати мені, тобі нізащо не дозволю.

— Чим вчора закінчився званий обід? — Запитала змінивши тему.

— Якби ти не випила цілий блістер таблеток, то була б присутньою до кінця. Ти взагалі розумієш, що може трапитися передозування, і чим усе може закінчитися.

Роздратовано говорив Всеволод, нервово крокуючи кабінетом, а тоді розвернувшись, поставив каву на стіл.

— Тобі не варто відмовлятися від спадку. — Це дурість. — Знову відхилилася від теми.

Чоловік зупинившись поруч, повернув обережно її обличчям до себе.

— Тобі б це було на руку. — Сухо зауважив він пильно дивлячись на неї.

Дівчина не зважилася глянути у синяву його очей. Сором досі не відпускав.

— Мені не потрібні твої подвиги. — Тихо кинула. — Вчора ти звинуватив мене, що залишився без сексу, потім звинувачуватимеш у тому, що залишився без спадку.

— Глянь, на мене. — Попросив холодним тоном.

Не охоче виконала його прохання.

— Ти впевнена, що хочеш аби все залишилося як є?

В очах чоловіка коїлося щось не зрозуміле.

— Якщо нам навіть вдасться розірвати цю угоду... — Мій батько вигадає, щось інше. Боюся подумати, що на цей раз придумає.

Замовкла, знову глянувши у вікно, емоції зашкалювали. В голові суцільна каша. Важко зосередитися і вже хоч щось зрозуміти. Здавлено додала.

— Як ти там казав, краще ти ніж хтось інший. — Від цієї фрази серце в грудях забилося частіше, від страху та трепету.

                                Умови контракту

                    Рада вітати вас на своїй сторінці.