Друзі, хочу порадувати тих,хто ще не придбав мою книгу “Охоронець для розбитого серця”. Історія вже йде до завершення і завтра на неї буде остання знижка 10 %. Встигніть купити, бо після завершення вартість книги збільшиться. А до фіналу в нас ще 4-5 розділів, до речі. (Це якщо герої знову не надумають трішки проявити самостійність))

(Щоб відкрити книгу - натисніть на картинку)

А якщо сумніваєтесь, то ось невеликий шматочок: 

Єгор закриває двері і стискає мене в обіймах, трохи грубувато запускає руку в волосся, притягує до себе і спрагло цілує. Так, як ще ніколи не цілував… Одночасно стає спекотно, по тілу розповзається жар. 

“Як же ти налякала мене!” – гарчить просто в вухо, – “Божевільна, безумна, безстрашна… моя!” 

І від цих слів жар накриває з головою, мов хвилею розпеченої лави огортає все тіло і не лишає більше місця страху чи сумнівам. 

“Коли це все закінчиться, я з тобою розберусь! Не дозволю більше зникати чи тікати. Досить вже, набігалась!” – шепоче пожадливо цілуючи обличчя, шию, притискаючи до своїх м'язів, що напружені, мов струна, так сильно, що я відчуваю, як б'ється його серце і по тілу проходить струм бажання. 

І стає все-одно що там, за дверима… Байдуже, що ми в домі того, хто досі є моїм чоловіком по закону. Не важливо, що чекає мене потім. 

Жінка і чоловік, їх близькість, отака, істинна, на межі божевілля, витримана тривогами і страхами, довгою розлукою, чи відстанню – це восьме чудо світу. І мені шкода тих, хто цього не відчував. І трохи заздрю тим, хто ще відчує… 

*********************************************************************

А в Улі та Ніка з історії 

“Булочка для Рок-Зірки”

теж зараз досить спекотно. 

Шматочок:

– Страшно? – тихо-тихо питає Нік. – Чи щось приснилось. 

“Ага, приснилось! Як би ж я могла заснути!” – думає дівчина.

– Мені теж не спиться. – зітхає Нік. – Трохи страшно. Та й холодно…

– Мені теж. – швидко відповідає Уля, щоб не допустити зараз незручну паузу. 

– Я за останні два роки вдома спав разів з десять. Звик вже, що постійно десь мене носить. Гастролі, конференції, ще щось… І засинати не вдома теж звик. Але такої ночівлі в мене ще точно не було!

– І в мене… Я взагалі домашня. 

– Це помітно. Та, хоч і домашня, а он яку сумку склала. На всі випадки життя. А я звик, що все потрібне завжди є. Не був я готовий до таких пригод. 

– Буває… Не думаю, що хтось взагалі може бути готовий. –Уля слідкує за кожним словом, щоб не зірвався голос та не видав, що від тієї руки, що досі лежить на її, в неї палають щоки і вилітає з грудей серце. 

– Але я знаєш, чому радий? – рука трохи стискає її долоню, та до жару по всьому тілу додає ще й парад мурашок. 

– Ччому? – голос таки підводить, та Нік розуміє його віраж по-своєму.

– Змерзла? Іди до мене ближче, може хоч так зігріємось. – І, о боже (наче йому руки мало!) скрипнувши шкірзамом крісла, підсувається зовсім-зовсім близько. Так, що Уля опиняється в нього під боком, з однієї сторони притиснута стіною багатостраждального літачка, а з іншого – тілом Ніка. 

І нічого, що їй тепер і дихати стає важко, та доводиться повітря судомно хапати, мов рибині на березі!

– От бачиш, так буде тепліше! – Нік турботливо перевіряє, чи вистачає їй ковдри та поправляє пуховик на ногах. – Спробуємо поспати, чи будемо страшні історії розказувати? 

– Страшні… історії… вночі…посеред лісу… то мабуть не дуже гарна… ідея. – робить паузи після кожного слова Уля, щоб встигнути вдихнути і трохи заспокоїти стривожене серце. 

– Згоден! Ми могли б бути героями страшної історії, якби не ти. Якби в мене був вибір, з ким опинитись в цій ситуації, я б вибрав тебе!

– Я рада… – тільки й спромоглась відповісти. 

– І я… – перериває розмову Нік позіханням. – Отепер я б наче й заснув. Спробуємо? надобраніч! 

*****************************************************

Буду щиро рада вітати вас на сторінках моїх історій! 

Приємного читання і гарних вражень)

І нагадую про літературний флешмоб

Богиня_у_квадраті

Тисніть на картинку та знайомтесь з чарівними героїнями та їх неповторними історіями)