Привіт! Виклала нову главу книги "Заміж за діда, або як (не) закохатися у його внука", пропоную вам невеличкий уривочок!

— Пам'ятаєш, я тобі про діда розповідала? 

— Та!

— Ну ось… Він покликав мене заміж! — останнє слово прошепотіла, але дуже емоційно.

Ірка мовчала. Я прямо бачила її тупий вираз обличчя, коли вона переварює інформацію. Мабуть, не вірила, що мені вдасться старого закадрити. А я змогла!

— Жартуєш! — ожила нарешті, кричачи надто голосно, що мені аж телефон від вуха довелося прибрати. — Отой старий дідо?! Що ти на весіллі в незнайомих людей підчепила?! Заміж?! Та не може такого бути! Ти з мене прикола тягнеш!

— Ірко, не кричи так, у мене аж вухо заболіло. Так, саме за того діда я й зібралася заміж, а що? Бачила б ти їхні хороми, сама б захотіла собі такого чоловіка. Тут дім триповерховий, як у тому твоєму серіалі улюбленому був, американському. У мене власна ванна! Гардеробна! Камін… Загалом, не дім, а мрія! 

— Власний камін? Прямо в кімнаті?

Подруга часом не думала, що молола.

— Іро, не гальмуй! В домі камін, а не в моїй кімнаті. Краще скажи, як у тебе як справи?

— Та ось йду до баби, молоко ніяк донести не можу! 

— Ірко! — сердито гримнула на подругу. — Це ти, дурепо, йдеш селом і на всю вулицю кричиш, що я заміж за діда виходжу? В тебе клепки є? Чи всі вже Микола повитрушував, коли тебе на ліжко кидав?

Ірка збісилася. Вона ненавиділа, коли я її за живе зачіпала. Наш колишній однокласник Колька любив до неї в гречку заскочити.

— Танько! Я тобі покажу клепки! — гарчала подруга. — І дід не спасе!..

Ми ще трохи погризлися, як часто бувало, а потім знов стали нормально спілкуватися.

— А як він захоче… ну… тойво? — спитала Ірка, маючи на увазі діда.

— Та я тебе прошу! У вісімдесят то років? Не сміши!

Я відповідала впевнено, але все одно сумніви стали гризти. А що як він правда вимагатиме від мене інтиму? Що тоді?

ЧИТАТИ ТУТ!

Всім гарного дня! Нехай погода не псує настрій!