11 годин під землею. Продовження вже на сайті!

У Оксани тут все життя з ніг на голову перевертається, та я вірю, що зміни завжди на краще.

Хто чекав на проду? Заходьте на почитушки!

ЧИТАТИ 11 ГОДИН ПІД ЗЕМЛЕЮ

Дорогою до відділку відмічаю, що світанок вже запалив небо своїм сонячним промінням, сонце ліниво піднімається над горизонтом, осяюючи річку посеред міста. Гарно, затишно, але за інших обставин я б могла отримати більше задоволення від цього краєвиду.

Заходимо до сірої будівлі, Олена, вона ж дівчина в формі, що привезла мене сюди, вітається з чоловіком на вході. Проходимо трохи далі до більш світлого та просторого, на дверях табличка – Савіцький Дмитро Володимирович.

- Ви присядьте, Дмитро Володимирович скоро підійде, - знову посміхається до мене та залишає наодинці.

Закриваю обличчя долонями, тисну на очі, щоб не розплакатись. Не тут, не зараз. А коли? Сльозами тут нічого не вирішиш, потрібно розробити план дій. Щойно починаю збирати себе до купи, як двері до кабінету відчиняються. За ними з’являється знайома чоловіча постать у шкіряній куртці та чорних джинсах, що доволі тісно прилягають до міцної статури.