Привіт усім і світлої суботи!

Сьогодні я виклала закінчення шостого розділу міського ромфентезі "Мій кельтський бог".

Щиро рада усім новим читачам і обіймаю усіх постійних! Дякую, дякую, дякую що ви читаєте мене, коментуєте і ставите зірочки! 

Обіцяю, сьомий розділ буде післязавтра з самого раночку ;)

А поки що...

 ❤️❤️❤️

На вході в офісний центр, перед самими дверима, сидів величезний ворон. Анна в розхристаних почуттях нічого не помічала довкола і мало не наступила на нього. Ворон обурено каркнув, хрипко й голосно, і розчепірив крила, збільшившись удвічі. Анна скрикнула і застигла на місці. Такого птаха вона не бачила ніколи. Ворон, що випрямився, сягав їй до пояса. Постоявши кілька секунд у загрозливій позі, птах склав крила, каркнув ще раз і ступив ближче. Анна боялася поворухнутися. Ворон розкрив дзьоб і видав майже розбірливо:

— Одін. Мер-р-зота. Гор-ре.

Серце у Анни калатало так, что, давалося, його чути на кілька метрів навколо.

— Ти хто? Ворон Одіна? Хугін? Чи Мунін?

Вона готова була заприсягнутися, що ворон по-людськи закотив очі.

— Дур-репа! Мак-Гер-рот!

— Люк?

— Гор-ре! 

— Я…

— Гор-ре! Гор-ре! — ще двічі прокаркав ворон і злетів у височінь.

 ❤️❤️❤️