Ця книга особлива для нас з Марʼяною. Вперше ми пишемо від трьох персонажів, а не від двох. Точніше, Марʼяна пише від Аліси, а я від двох хлопців - Макса і Діми)) 

Чи читали ви колись любовний роман з таким трикутником? Коли за кожним героєм стоїть людина? І коли ти знаєш, що один з них(а може й не один) в кінці програє...? 

Ох, для мене це перший такий досвід... Скажу чесно, мені часто боляче за моїх героїв. Я люблю їх обох... Вони такі різні... І обидва закохались в героїню Марʼяни, Алісу... Щиро.... =(( обидва хочуть їй щастя... 

Ви мене знаєте, я не люблю пласких героїв, очевидних фаворитів в любовних трикутниках, антагоністів та протагоністів. В кожному є світле і темне, всі персонажі - особистості зі своїм характером, бекграундом і мотивами. Я хочу писати так, щоб читач міг поставити себе на місце будь-якого персонажа і зрозуміти його. І це я не тільки про головних героїв... Персонажі мають бути живими, оживати в голові читача, а це можливо тільки тоді, коли вони спочатку оживають в голові автора. І ось ці мої перси ожили одразу... Люблю їх =)) Навіть якщо більшість читачок обожнює тільки одного з них і мало не ненавидить другого... Я люблю їх обох. 

Ця історія починається з гумором і можливо налаштовує на веселий лад, однак чим далі поринаєш в історію, тим серйозніші теми підіймаються в ній. Героям доведеться робити вибір, не завжди він буде тривіальним, очевидним чи правильним... Хоча, чи взагалі бувають ті правильні вибори? 

В якомусь сенсі "Троє в будинку, не рахуючи дитини" - протилежна історія до "Він тебе програв. Ти тепер моя", де навпаки все починалось ніби як драма, але перейшло в романтичну комедію з хіба що  невеличкими драматичними нотками. 

Але від того тільки цікавіше. Я люблю подібне. Називаю це "шаблонний нешаблон".

Цікаво, що одного з моїх персонажів всі читачки обожнюють практично в один голос, а другого - так само в один голос недолюблюють =) Це якщо судити за коментами...))

А от за оцінками глав якраз найбільшу кількість оцінок і найвищий середній бал має якраз той перс, якого коментатори не вважають фаворитом в гонці за серце Аліси...)) 

І знаєте, це дуже класно)) 

АРТ:

ЦИТАТА:

— Знайомтесь, — лікар звернувся до обох чоловіків. — Дмитре, це Максим, він теж у цій ситуації є, як би сказати, постраждалою стороною…

— От, мені завжди не щастить, — озвався цей жевжик, невимушено розвалившись у кріслі. — Як тільки наш уряд дозволив, щоб можливість народити дитину за допомогою сурогатної матері отримали не тільки подружні пари, а й самотні люди, так і вийшло, що я не знаю, чи це, власне, моя дитина. Але  інтуїція підказує мені, що саме я є батьком…

Мій клієнт обурено зміряв його поглядом, підвівся з крісла і повернувся до мене:

— Алісо, ходімо. Я покажу, де ви будете жити. 

— Зачекайте, — стрепенувся юнак у кріслі, — куди ви забираєте мою дитину? 

— Я виконую умови контракту, згідно яких ця жінка до народження дитини житиме в моєму домі, і я забезпечу її всім необхідним, — відчеканив Дмитро. Він повернувся до мене і простягнув мені руку, щоб допомогти встати. Смішно, я ж не на дев'ятому місяці, щоб так зі мною носитися. В мене навіть живота немає. Думаю, в іншій ситуації я б подумала, що він справжній джентльмен, але зараз розуміла, що клієнт не бачить у мені жінку, а лише інкубатор для його дорогоцінного нащадка. Мабуть, він настільки самозакоханий, що не хоче ні з ким ділити дитину, тому й не завів її природнім шляхом. Хоча, яке мені діло до цього? Я лише виконую свою роботу. Про це мені невтомно нагадували психологи клініки — що я не повинна вважати цю дитину своєю. А я й не вважаю. Однак ситуація із двома батьками мене неабияк вивела із рівноваги…

Максим, чи як там його, виявився досить безцеремонним, він підійшов і вхопив мене за другу руку. Так ми і стояли, ніби діти в дитсадку, що зібралися водити хоровод навколо ялинки, тільки замість Святого Миколая був трохи спантеличений лікар. 

Владислав Андрійович поглянув на годинник і вигукнув:

— Ой, я й забув, запізнююся на нараду у головлікаря, можливо, ви самотужки розберетеся, де житиме Аліса і коли ви зробите аналіз на батьківство. Моя обіцянка залишається в силі: той із вас, хто не виявиться батьком дитини, отримує безкоштовні послуги клініки, як компенсацію. А зараз маю бігти! До побачення, пані і панове! 

І він м'яко, але наполегливо випровадив нас із кабінету. 

***

— Руки забери, — сказав Дмитро до Максима. 

— І не подумаю, — той задерикувато посміхнувся.  — Це ти забирайся геть від моєї дитини! 

— Вона ще нічия, — пискнула я. — Ви ж чули, треба зробити аналіз на батьківство…

— А до того вона вважатиметься моєю, — заявив Дмитро. — Бо контракт із Алісою підписав я, а тебе там і близько не було. Так що прийдеш після пологів, здаси кров і заспокоїшся. 

— Ага, так я вас і відпущу. Ти зараз дівчину на літак і дременеш кудись за кордон. Думаєш, як у тебе багато грошей, ти можеш красти чужих дітей? 

— Досить! — вигукнула я, з силою вириваючи свої долоні з рук обох чоловіків. — Ви мені вже набридли, обоє! Між іншим, я вагітна, мені нервувати не можна! 

Здається, мені вдалося трохи привести їх до тями. 

Але Дмитро тут же знову взяв ініціативу в свої руки...

Сьогодні на книгу "Троє в будинку, не рахуючи дитини" було відкрито передплату. Дуже вдячна всім відданим читачам, які купують книжечку, ціну ми поставили дуже низьку і сподіваємось, вам буде не шкода підтримати ваших авторів половинкою чашечки кави =)) 

Історія Аліси, Макса і Діми точно вартує цього, ми вам гарантуємо, що буде цікаво! 

Ну і авжеж не можу не подякувати моїй Марʼяні за цю історію)) Люблю її =))) 

Дякуємо вам за підтримку!

ЧИТАТИ ТУТ