Події розвиваються! Фея проти Боксера! Запрошую!

— Гей, Халку! Відчини двері! Я знаю, що ти там!

— Навіщо? — почула рівний і холодний голос. — Сиди, якщо тобі так подобається.

Мені не подобалося. Ось коли не по-моєму, то мені страшенно не подобається! Прямо до обурення!

Я посмикала ручку. Зачинено! Ще покрутила замок.

— Гей, ти, одоробло вухате! Ану швидко відкрив! Зовсім знахабнів? Що за жарти?

Жартівник відповів досить грубо:

— Ще одне слово, Відьмо, і я заб’ю ці прокляті двері дошками!

Що?

Я ахнула. І спалахнула. Ось прямо-таки запалилася!

— Не встигнеш! Якщо ти мене негайно не випустиш, я тобі твої дошки до чола приб'ю, а двері виб’ю до біса! Мені на роботу треба, зрозумів? Попереджаю!

І постукала грізно: ту-ду-ду! Мовляв, бачиш, як усе серйозно!

— Нічого, як виб’єш, так і вставиш, — почула задоволене. — Не думаю, що справжньому господареві сподобається таке поводження з його майном. Давай, приступай! Однією проблемою менше! А мені на тренування час іти. Сподіваюся, коли повернусь, тебе тут уже не буде. І духу!

Ну й логіка в людини — а щоб тебе підняло й гепнуло!

— Гей! Стій, Халку! — я припала до щілини спочатку вухом, а потім вклинила ніс, серйозно злякавшись. — Не смій йти! Та як не буде, якщо ти мене закрив? Зовсім ку-ку, чи прикидаєшся?! У мене клієнти, чуєш? І вони тебе проклянуть!

— Я закрив? — Халк непідробно здивувався. Та в нього талант актора! — Нікого я не закривав. Та з цього боку й замку немає. Це все ялинка!

— Яка ще ялинка? Знущаєшся?!

— Навіть не починав. Твоя, яку ти на коридорі поставила. Вона випадково впала на двері разом зі шваброю, коли я вже пішов. І прямо на ручку, ось невдача! Але я, звичайно, цього не бачив, просто припустив. Так що врахуй, почнеш смикати ручку — зламаєш або ялинку, або двері.

Я оторопіла від такого нахабства. І підлості!

— Ах ти, гаспид! Не чіпай мою ялинку! Морда безсоромна!

— Ще одне слово, Видра…

— Масик дилетант!

На двері впав кулак. Тадах! Дверна панель здригнулася, але витримала.

Та подумаєш темрява! Коли треба, тіло ведуть інстинкти! Уже за мить я стояла на краю ванної кімнати, тримала в руках душ і пляшку із шампунем. Навіщо останню — не знаю, не питайте! Але тримала дуже грізно! Зараз увійде, і я як шандарахну!

Гаспид не увійшов, сказав напрочуд спокійно. Щоправда, із шипінням, наче крізь зуби, але це такі дрібниці:

— Хочеш потрапити на роботу — викликай МНС. Телефон у тебе є, впораєшся. Можеш їм навіть заспівати! Вони приїдуть, зламають вхідні двері та повідомлять про те, що сталося, справжньому господареві. Уже надвечір ти вилетиш звідси пробкою! Заплатиш і за виклик, і за матеріальні збитки. А я, так і бути, прощаю тебе.

Чого? Що він робить?

— Слухай, Халку, тобі там не жовта вода від напруги в голову вдарила? Чи ти в житті такий феєричний йолоп? Цього не буде! — пообіцяла. — Ніколи!

— Краще, Відьмо, по-доброму з’їжджай з квартири! Вона моя!

— Твоя — це постать із трьох пальців, дуля називається! Забери швабру, покажу! А заразом і унітаз! Не дарма ж ти тут уже пів години тупцюєш!

А щоби не бути голослівною, злізла з ванної, узяла та спустила в унітазі воду.

— Ой, водичка дзюркотить! — крикнула. — Добре як!

Халк голосно вилаявся, почулися кроки, що прискорюються, і двері у квартиру із шумом зачинилися, а я залишилася сидіти у ванній кімнаті одна й без світла.

У, падлюка неголена, ну я тобі пригадаю видру! А ще пішов, каже! Не бачив!

Припавши до дверей, засувала ручкою туди-сюди. Засмикала акуратно, пробуючи розхитати затвор. Все ж телефонувати до МНС — соромно. Та й не звикла я програвати.

Дорогі читачі! Запрошую вас до Новорічної історіі гарячого та веселого кохання!
Можливо)) Це якщо герої не приб'ють одне одного)))

ЧИТАТИ ТУТ! 

ТИЦЬ: БЕЗУМОВНО ЩАСЛИВА