Владні та суворі. Знайомство з образами героїв)

Мої дорогі читачі!!!

Маю величезне бажання поділитися з вами вельми цікавою добіркою книг, в які поринула з неймовірним задоволенням, втративши відчуття реальності та занурюючись в інші світи!)  

“Родзинками” цих творів є вельми харизматичні головні герої, владні й суворі чоловіки. Із великим задоволенням особисто з кожним познайомилася, пізнаючи складні характери й прониклася кожним образом, який створили талановиті авторки)

Отож, хочу й вам представити цих героїв, які не залишать байдужими! І ось перелік тих книг, які мене неабияк торкнули)

Клацаємо на назви, там і посилання)

ГВЕНДОЛІН

Олеся Лис

Жорстокий та мужній ярл Інгвар… Взагалі, обожнюю образи могутніх вікінгів, а саме цей неабияк припав до серця! Він готовий на великі жертви заради свого народу, навіть наважився напасти на монастир, щоб звільнити своє поселення від прокляття… Але цікаво, чи вміють вікінги кохати по-справжньому? В полон до Інгвара потрапила вродлива дівчина Гвендолін і я із завмиранням серця спостерігала за розвитком їхніх стосунків… Чи зуміє розтопити вона твердь душі цього суворого чоловіка?  

уривок:

― Хто я для тебе? ― скрикую у відчаї. ― Хто? Іграшка? Наложниця? Річ? Хто?

― Ти помиляєшся, ― його губи торкаються мого чола, настільки легко і невагомо, що я не впевнена, чи не здалося мені це.

― А хто? Я не кохана. Не дружина. Тоді хто? ― горло здавлює від хвилювання.

― Чоловіки не вміють кохати ― хитає головою вікінг.

ПРОЙТИ ПІД ВЕСЕЛКОЮ

Мар’яна Доля

Перед очима спливає вельми харизматичний образ мужнього Святозара… Ким він є насправді? Вродливий потраплянець із іншого світу не дуже й любить людей, налаштований вороже й відсторонено… Непривітний та похмурий чоловік вважає, що люди “нижчі істоти”, але чи зміниться його думка? Гадаю, наразі допоможе справжнє кохання, яке розтопить його серце… А ми лише спостерігатимемо за цим під час занурення в дивні світи чарівної авторки)

А образ Святозара торкнувся мого серця…

уривок:

— Що це за світ у вас такий? — я зупинилася і прямо викрикнула ці слова йому в обличчя. — Наче зборище якихось збочених ідіотів! Ніхто не може нічого до пуття пояснити! Що тут відбувається? Наукові експерименти? Збіговисько божевільних? Нас викрали інопланетяни? Чи все це, разом узяте?

 — Ти так швидко белькочеш, що я нічого не розумію, — спокійно відповів він. — Ходімо швидше, бо в тебе вже зуб на зуб не потрапляє. 

 — Чому я тут опинилася? — мабуть, питання безглузде, але воно саме зірвалося в мене з язика.

 — Це покарання за гріхи предків. 

 — Які ще гріхи?  — не зрозуміла я.

 Він позіхнув, прикривши рот долонею. Всім своїм виглядом демонстрував, як мріє поскоріше здихатися моєї компанії. Але все ж відповів:

 — Колись давно твої предки недобре вчинили з моїми предками, вигнали їх з їхньої рідної землі. Моєму народу довелося перебиратися із гарного, доброго світу у цей — значно менш приємний. Тому, як кажуть мудреці, Боги карають нащадків злочинців, і також переносять їх сюди. Щоб вони спокутували збитки, завдані моєму народові.

 — І що ж це твій улюблений народ відцурався від тебе? — спитала я, зачеплена за живе його зневагою. 

 — Якщо ти зараз не замовкнеш, візьму тебе за шкибарки й перекину через стіну, — пригрозив він.

КОЛИ РОЗТАНЕ КРИГА

Таня Толчин

Особисто я є авторкою цієї книги і хочу також поділитися з вами образом зухвалого героя. Нормандський граф Бранд де Берг, один з найкращих мечників королівства… Сірі очі цього кремезного воєначальника пропалюють крижинами, а ось мені особисто хочеться його чимось стукнути, адже вередливий він і впертий у своєму протистоянні з головною героїнею, юною леді Мією)) гадаю, читачі зі мною згодні) 

Чи розтане крига в його серці? Дізнаємося згодом, поринувши у читання цієї книги…

уривок:

Мія тремтячою рукою відкинула полог та увійшла всередину, наче назустріч невідомості. Вона відразу зупинилася й завмерла, споглядаючи перед собою кремезну чоловічу постать…

Він стояв навпроти за кілька кроків, а погляд сірих крижаних очей пропалював наскрізь, наче за тою кригою вирує справжнє полум’я… У світлі свічок дівчина мала змогу роздивитися сувору красу незнайомця, на якому з одягу були лише шкіряні штани, а на оголеному торсі виблискували краплини води. Очевидно, він щойно скупався у балії, яка знаходилася в павільйоні… Чоловік пригладив короткі вологі русяві пасма широкою долонею та наблизився до Мії майже впритул, не зводячи сталевого погляду.

Дівчина заклякла, мов кам’яна. Здавалося й не дихала… Навіть серденько в грудях завмерло, огорнуте якимись дивними відчуттями, а тіло охопило тремтінням. Навіть на відстані той чоловік здавався небезпечним, наче хижак лісовий, але заразом і неабияк вродливим… Кремезний, мов скеля… Суворе й мов витесане з каменю обличчя із широкими вилицями вкривала акуратна й світла щетина, а чого лише вартий той погляд… Сірі, майже прозорі крижини виблискували й пропалювали якимось диким божевіллям… Здавалося, що за мить той хижак схопить й проковтне із кісточками…

ПОЛОНЯНКА

Кристина Асецька

А чорняві чоловіки з темними очима взагалі моя слабкість… Аж коліна солодко тремтять, коли уявляю собі цей образ вродливого й небезпечного перевертня, ікарійського принца Ейнара… Така сувора чоловіча врода притягує магнітом й лякає водночас, наче за мить він схопить, закине на плече й понесе до свого лігва… Отож, будемо стежити за стосунками красеня Ейнара із принцесою Аннабель, яка приголомшена ще з першої зустрічі із запеклим ворогом-ікарійцем…

уривок:

- Заспокойся, Харольд. Я сам покараю цю дівчину за таку зухвалість.

Із-за його спини вийшов високий незнайомець. Його волосся було чорніше вугілля, і неслухняними локонами спадало ледь не до плечей. Трохи смуглява шкіра, міцна статура, пухкі губи, обличчя вкрите легкою щетиною. Але найбільше виділялися його очі. Анабель наче потонула в них. Чорні. Настільки чорні, що неможливо розгледіти зіниці, проте з ідеально білими склерами. Така краса приваблювала, манила, заворожувала і насторожувала водночас. Ці очі спопеляли принцесу. Вони вивчали кожну видиму частину її тіла та вдивлялися у риси обличчя, немов намагалися побачити саму душу. 

Дівчина не могла поворухнутися, не могла відірвати свій прикутий погляд від цього чоловіка. Він мовчав. Не поспішав залякувати, погрожувати та озвучувати своє покарання. Наче на щось чекав. Якщо на благання Анабель,  то марно, вона не схилиться перед ним і не покаже своїх сліз. Нарешті чоловік звернувся до неї:

- Ти не боїшся поранитися цією іграшкою?

- Я добре володію зброєю і якщо хтось наблизиться до мене, охоче це продемонструю.

Чоловік широко усміхнувся. Своєю посмішкою остаточно спантеличив принцесу. Здавався спокійним та врівноваженим. Несподівано зробив крок назустріч Анабель та одним різким рухом вихопив меча з її рук. Він ледь доторкнувся до долоні, але цього вистачило для того, щоб вогняна хвиля пробіглася тілом дівчини. Вона навіть не зрозуміла в яку мить позбулася зброї. Оговталася лише тоді, коли незнайомець кинув меча на підлогу, подалі від неї. Дзвінкий стук металу об мармур наче розбудив її зі сну.  

- О, твою майстерність я оцінив. Добре, за таку хоробрість я змилуюся над тобою і зроблю тобі велику честь. Вночі зігрієш моє ложе. – Чоловік розвернувся до ікарійців та підвищив голос. - Всі чули? Ця дівчина віднині моя, підготуйте її належним чином, а цих двох киньте до темниці.

ЗАМІЖ ЗА КОРОЛЯ. ВПІЗНАЙ МЕНЕ ПО УСМІШЦІ!

Юліанна Бойлук

Вельми вродливий король Франк без сумніву торкнеться жіночого серця… Але кажуть, що його власне серце кам'яне через нещодавну трагедію… Цей мужній, жорсткий образ монарха проймає й заворожує, хочеться розтопити серце цього чоловіка і поринувши у читання книги ми дізнаємося, чи вдалося це зробити маркізі Аріеллі…

уривок:

Він мав розкішну чоловічу фігуру, був високим, широкоплечим. Риси обличчя чіткі, мужні, немов вирізані з граніту. Очі проникливі, темно-коричневі, на дні яких сяє впевненість, а будь-які емоції приховані густою пеленою, немов монарх зовсім не вміє їх виражати. Не дарма ж подейкують, що в нього кам'яне серце. Вуста беземоційні, на вигляд тверді, жорсткі, позбавлені чуттєвості. Я навіть про голод забула, на мить усвідомлюючи, як хотілося б прилинути до цих вуст у ніжному поцілунку, щоб пом'якшити їх.

ЛЕРД ДАВ СЛОВО

Наталі МакКензі

В цій книзі перед нами постає образ кремезного й хороброго горянина Джейкоба, який є лердом шотландського клану. Під час читання я подумки перенеслася у стародавню Шотландію, наче побувала серед високих гір й поринула в дивовижну історію кохання… Але вельми вродливий лерд Джейкоб ще той упертюх! Все ніяк не волів відкривати своє серце для Меггі, отож, неодноразово в мене виникало бажання мовити йому кілька “лагідних слів” або добряче чимось тріснути!)) Але наразі вчинки того чоловіка виявилися більш красномовними, ніж слова…

уривок:

Джейкоб знав, що він ніколи нікого не міг взяти силою. А кинджал - це або фальш, або спроба одружити його на собі. Джейкоб хмурнів дедалі більше. Злість закипала в його жилах. Він був готовий вигнати її геть. Але остання думка пронеслась стрілою в його свідомості і зупинила його. Якщо він не пам'ятає як все сталось, то й не пам'ятає чи оберігався від наслідків. Дівчина навряд чи щось розкаже. А тим часом в її лоні може проростати його сім'я.

Джейкоб запустив пальці у волосся. У нього один вихід. Те, чого він так бажав - здійсниться. Він одружиться. Але вже без такого бажаного кохання. Він подумки  дивувався такому стану речей: “Де я помилився, що Господь послав мені таку кару?”

- Ти отримала те, що бажала? - гаркнув він.

- Те що бажала?! - здивовано перепитала Меггі. - Хіба ти можеш знати чого я бажаю?

- Тут і дурний здогадатись міг, - буркнув він одягаючись. - За кілька хвилин повернусь із священиком. Будь готова! - Останні слова він виплюнув крізь зуби. Усім видом даючи зрозуміти як йому це ненависно.

Сподіваюся, вам сподобалися наші герої-чоловіки! Владні, суворі й крижані, але такі різні й цікаві особистості, які зрештою також зуміли пізнати кохання. Отож, приємного читання!