Слідкуєте?

Привітик, мої милі!

Сьогодні нагадую вам про те, що моя новинка має продовження)))) Ось шматочок зі свіженької глави))) Оповідання на честь моєї 4 річниці на Букнет, тому воно безкоштовне.

— В моїх батьків теж є бізнес. У нас мережа крамниць з косметикою, — похвалилася я, але особливого захвату від співрозмовника не відчула.

— То ти не просиш в тата грошей на косметику, а просиш одразу косметику? — пожартував він.

— Бувало, — зізналася я. — Хоча насправді я не прошу в тата грошей. Сама заробляю.

— Оу! Ким працюєш?

Що мені подобалося, коли я працювала помічником юриста (проходила практику, під час якої зрозуміла, що це не моє), це те, як звучала ця професія. Всім казати було так солідно. А тепер... не всі розуміли.

— Художницею, — стишено мовила я, ніби сама того злякалася.

— Ким-ким? — перепитав Павло.

— Художницею, — вже впевненіше повторила я.

— Це та, яка малює? — здивувався він.

— Це та, яка пише картини, — трохи обурилася я.

— Вау! І як? Купляють?

— Трохи, — всміхнулася сором'язливо. — А ще я малюю на замовлення в дит.садках. Є клієнтська база. Все серйозно.

Мені хотілося бути кращою в чиїхось очах. Я виправдовувалася. Щось приховувала. Майже соромилася себе. Боялася реакції того, хто мені сподобався.

— Ого, та ти крута! — ці слова віднесли на вершину блаженства. — То ти така талановита? Покажеш мені якось свої картини?

— А я ще пишу романи. І статті... — посміливішала і зізналася.

— Нічого собі! Справжні романи? Я ще ніколи не зустрічав письменниці і художниці, ще й письменної художниці! Чи художньої письменниці? Коротше, ти зобов'язана мені все розказати! Не жартую! Як щодо завтра опівдні?

— Тобто? — не в'їхала я.

— Звичайне знайомство. Ти не проти? В парку Шевченка, наприклад? Хочеш, я заберу тебе машиною? — запропонував він, але моя звична параноя нагадала про себе.

— От і ще! Я тебе знати не знаю і в авто до тебе не сяду! — заявила впевнено.

— Ну, добре, без проблем, панянко. Доберешся сама до парку? — мов дитину, питав юнак.

— Авжеж, так.

— Люблю слово "так", — прощебетав він і попрощався зі мною. А я знову зависла в мрійливому очікуванні першого побачення. І врешті воно настало.

Вчись казати "НІ"

А як думаєте, чому в книги саме така назва? Адже це не випадково))))