Фентезі на Букнет!

"Бути дружиною крилатого"

Випадковий шлюб - це для героїні і проблеми, і пригоди, і можливості, і чоловік, який ну ду-уже смачно готує. А те, що в нього в є крила, навколо самі небезпечні гори, а замість котика в домі живе якесь страховидло, то крихітні деталі! З усім розберемося, все подолаємо, переможемо і... почуття теж десь вже поряд ♥♥♥

Поїхала я на екскурсію за "дешево" і встряла в заміжжя. Половинка дісталася підозріла: очі світяться, крила — за спиною, а в руках — полум'яний меч.
Заміжжя — не вирок, з чоловіком домовлюся, але що робити з сотнею його родичів? Крилатих, войовничих та зовсім доісторичних! Кажуть ще, світ рятувати треба, прямо зараз, до сніданку!
І я, напевно, зовсім збожеволіла, раз вирішила тут залишитися і придивитися до нього... Але ж надто смачно мій благовірний готує!

***

Сукня стелилася за нами хвостом, а пляма світла все звужувалась і звужувалась. Зникла вона остаточно, коли ми вийшли із зали в довгий коридор, яким потім потрапили до невеликої кімнати. Я це відчула одразу, бо змінились запах і звуки. Під ногами було не дерево, а знову щось м'яке, мабуть, замша, якою тут часом вистилали підлогу в спальнях. Чоловік обережно поставив мене на ноги. Очі в нього все ще світилися, прикольно так. Потрібно буде і собі такий розчин знайти для розіграшів. Ех, здається, все, закінчилася вистава…

І в ту ж мить я опинилася, лежачи на чомусь м'якому. Ліжко? А чужі руки діловито почали виплутувати мене з сукні. Я здивувалась, розгубилася — адже це було вже якось занадто! — і дала собі уявний ляпас, а акторові — хльостко долонею по руках:

— Руки прибрав! Ти що робиш?!

— Роздягаю свою дружину, — почула я у відповідь.

— Кого роздягаєш?!

— Дружину?.. — повторив чоловік, але впевнений тон раптом перестав бути таким впевненим. Ніби він у темряві бачив мої круглі здивовані очі в прорізах маски.

— Як це?.. — з подиву я не знала, що сказати, і осіклася. Невже продовжено виставу? Але, щось було у словах незнайомця, і воно вимагало усієї моєї серйозності. 

— Тобто «як це»? — він відразу різко відсахнувся і завмер осторонь мене. 

Таке відчуття, що він зовсім на інше чекав — і побачити, і почути.

Читати далі

Щиро Ваша, Анна Лерой