Моя новинка! Та ще дещо))

Слава Україні:)

Сьогодні, як я і обіцяла опублікувала новинку))) гарній настрій та трішечки, буквальну капельку магії  — гарантую. 

Обіцяю перевертнів не буде)) буде все легко, романтично, смішно і місцями навіть войовниче, але найголовніше ніхто не буде худнути, навпаки, будемо відгодовувати мужчинчика боса))

Запрошую до знайомства з Васею (це героїня, якщо що) і Артемом. І звісно  Вільямом Генріховичем)))

(картинка кликабельна)

Анотація:

Що робити, коли потрібно терміново захистити боса від хижачок? Звісно ж, спекти тістечко! Як вчинити, коли бажання допомогти призвело до неочікуваних наслідків? Звісно ж, з`їсти тістечко! Що? Це для фігури погано? Та про що ви? Я — богиня у квадраті!

Книга публікується в рамках флешмобу “Богиня_у_квадраті” і сьогодні розпочалась публікація ще в декількох моїх колег.

(кликабельно)

Шматочок:

Дівчина ніколи в житті не соромилася своїх пишних форм, та й зайвих проблем вони їй не приносили – почувалася добре, гардероб обирала до смаку, а не той, який налізе, та й взагалі завжди вважала, що «має бути за що потриматися». Але, як з’ясувалося, подобатися вона мала не лише собі, а ще й начальниці.

- У нас тут не кондитерська - доведеться попрацювати й побігати, - вкотре згадала незлим тихим словом Ангеліну. Це була одна з перших фраз, яку сказала жінка, побачивши стажистку. Диплом з відзнакою і відмінні характеристики з минулого місця роботи, схоже, нічого не значили.

Через чверть години, коли вже встигла знайти та марно посмикати двері кількох потрібних кабінетів, зрозуміла, що терміново потрібно до вбиральні. Водний баланс – то святе, але й наслідки відповідні. Катя швидко озирнулася й квапливим кроком пішла в потрібному напрямку. Повз неї, наче й не помічаючи, бігали модельки на величезних підборах. Певно, десь проходила чергова фотосесія прикрас – аж надто намарафечені були красуні. Стукіт «шпильок» дратував, то ж дівчина прискорила крок, а коли побачила заповітні двері – штовхнула їх щосили.

- Твою ж дивізію! – гуркнуло й вилаялося щось за дверима тоненьким голосочком.

(кликабельно)

Спойлер:

— Перепрошую! Ви до кого? — запитала Віолетта, здивована тим, що відвідувач йшов впевнено, напролом, навіть не звернувши на неї уваги.

Та, схоже, він і не чув її. Йде далі, ніби не до нього звертаються.

— Зачекайте, будь ласка! — рвонула за незнайомцем, намагаючись стати перед ним, аби завадити зайти до кабінету керівника.

Той зупинився і глянув зверху вниз на Віолетту так, наче оце щойно її й помітив. Насупився, вдивляється.

— Ви хто? — спитав коротко, але якось так, ніби вона до нього прийшла, а не навпаки.

— Мене звуть Віолетта. Я тут працюю. Якщо ви до Ярослава Віталійовича, його ще нема. Зачекаєте? Можу запропонувати вам чай чи каву, — привітно посміхнулась.

І враз насуплені брови чоловіка поповзли вгору, а губи він зціпив, ніби стримуючи посмішку.

— Працюєте? — уточнив.

— Так, — кивнула.

— І як давно? — запитав, обійшовши її, зміряючи поглядом.

Не подобалось Віолетті таке споглядання. Ніби під мікроскопом опинилась! Та все ж відповіла:

— Майже два тижні.

— Два тижні… — протягнув задумливо.

І зупинившись знову напроти Віолетти, схилив голову набік, ніби оцінюючи.

Та що собі дозволяє цей нахаба?!

— То ви чекатимете чи підете погуляти? — спитала трохи жорстко, подавши підборіддя вперед. — А я Ростиславу Віталійовичу передам, що до нього приходив… — глянула, примруживши очі, натякаючи на те, що варто б озвучити ім’я.

— Лев Вікторович, — представився.

Що? Хто? Лев… Стоп! Той самий?! Віолета відчула, як очі розширюються від усвідомлення, хто перед нею.

— Яворський, — додав, розпливаючись в посмішці. — Тепер мені можна в свій кабінет? — і, не чекаючи дозволу, пішов.

А вона стояла, ніби закам’яніла, дивлячись йому в спину.

— Так, — обернувся, вже відкривши двері, — ви, здається, про каву згадували? Пропозиція ще в силі?

Скоро з'явиться ще трішки цікавинок, тож слідкуйте за блогами, або ж просто шукайте по тегу Богиня_у_квадраті))

Всім миру!

ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

Ваша Аміла