Літніч у Лукомор'ї ❤️

    Мої вітання уночі❤️ 

    Колись я зачитувалася академками. Ці книги завше дарували багатий спектр емоцій, відключали реальність та зачаровували. За багато років читацького стажу, думала, що мене, ну точно, важко чимось здивувати. Та цієї ночі певне так зорі на небі повеліли, аби я писала цей блог не вранці, а прямо після мандрівки сторінками книги Лари Роси 

   ЛУКОМОР'Я. ДУБЛЬ ДВА

    Перше, що потрібно підкреслити - книга з оригінальним сюжетом і шалено смачною мовою. Настільки, що це не академка і не потраплянство в прямому розумінні, та не простий текст. В нього надзвичайно філігранно вплетені деталі. Кожен діалог виглядає, як репліка з фільму, яка розкриває характер героя. Я обожнюю книги, де пряма мова героїв жива, не зашорена і найголовніше має інтонаційні акценти. Читаєш і дійсно розумієш, що говорить людина. Жива, і наче поряд з тобою. 

    Більше того... Професор Колвін. 

    Цей мужчина справжній серцеїд для читача. Харизматичний і холодний, як саме заполяр'я. Кремінь. І йому на противагу... Ні, не тендітна розгублена дівчина. Головна героїня, як полум'я, яке точно доведе діло до кінця і крига скресне. Тому їх тандем це щось вогненебезпечне. 

    Ну, а про те наскільки книга цікава деталями і сюжетом певне можна описувати довго. Бо з першої сторінки, ви побачите прямо перед очима, як посеред вересня спека малює пилюкою візерунки на душевній рівновазі головної героїні. Окрім того ви точно відчуєте навіть аромат лабораторії біохімії (а для мене то ще майже рідні запахи) і безперечно станете відрізняти соляну і сірчану кислоти. 

    Одним словом, крига в моєму серці не те що скресла, я рекомендую читати! Прямо от наполягаю!) Бо роман неймовірний. 

    Попри всі ці плюси, є один мінус. Це жахливо і крає серце, бо коли дочитаю те, що опубліковано, не знаю як знайти в собі сили чекати нові розділи. 

    Дорога Ларо, прийміть мій хабар нижче, аби я довго не чекала на продовження! 

    Приємного читання, любі мої❤️