Новорічно-Різдвяна казка — остання знижка!!!

Вітаю, мої хороші!

Сьогодні діє остання знижка в передплаті на історію, Вікторії та Станіслава.

Анотація.

Вискочивши заміж практично за незнайомця, Вікторія зірвала, як заручини, так і плани тітки. Рятуючись від знавіснілої Руслани, так несподівано стала дружиною маловідомого чоловіка. Наче все добре, та дівчина не може прийняті такі різкі переміни й звикнути, до них. До останнього сподівалася, що переборе свій потяг до привабливого незнайомця, який так зненацька став її чоловіком, та різдвяна ніч змінила все. Тепер Стас уже не фіктивний чоловік Вікторії, а справжній і в нього до дружини свої вимоги, які зовсім не до вподоби Вікторії.

Тільки ледь повірила законному чоловікові зібравшись по справжньому за нього заміж, як застала його з іншою у їхній спальні...

Уривок.

— Я нікуди з тобою не піду.

— Віко, довірся мені, — просив.

— Не можу, Стас, уже раз я тобі повірила. — Нагадала, звузивши зіниці

— І не даремно, — запевнив Хомин, та підхопивши її на руки, подався з нею на другий поверх. Вправно відчинивши двері.

— Стас, благаю! Не потрібно, відпусти. — Налякано просила дівчина, боячись, що він може поступити з нею, так само як Артем.

 Увійшовши з нею на другий поверх, він опустив її, але з обіймів не відпустив. Тут усюди царювала темрява. Станіслав відчував, що вона вся тремтить.

— Віко! — Ніжно пригорнув її до себе, відчуваючи сльози на її щоках. — Віко, пробач, я не хотів тебе налякати. — Потягнувшись він увімкнув бра уздовж хвилеподібного коридору. — Благаю не плач. Я лише хотів поговорити з тобою наодинці. — Чесно зізнався чоловік.

— Я не хочу, ні про, що говорити, — зі сльозами на очах просилася Вікторія. — Чому ти не рахуєшся з моїми бажаннями. Відпусти мене. — Крізь сльози наказувала.

 Важко зітхнувши, Станіслав відпустив її. Вікторія подалася у невеличку вітальню на другому поверсі. Присіла на один з двох диванів, обнявши себе руками. Ця невеличка кімната, слугувала таким собі розширеним коридором, і зараз там не горіло світло. Станіслав повільно підійшов та присів поруч з дружиною, залишивши між ними відстань.

— Вікторіє, я не хочу, щоб ти плакала. Я хочу бачити тебе щасливою.

— Я уже не плачу, — сухо відмахнулася дівчина.

Станіслав хмикнув, спершись на спинку дивана.

— Ще раз, вибач, що налякав тебе зараз, і вибач за інцидент у моїх батьків. Я повівся безглуздо. Вибач, нерви здали. — Важко видихнув. — Насправді, я вдячний тобі, що ти повелася розумніше за мене. Також, вдячний тобі за вечерю. Іще, мені дуже прикро, що зараз ми з тобою не можемо знайти спільної мови, але я дуже сподіваюся, що скоро все зміниться. — В його голосі звучали жаль та надія. — Ти потрібна мені, і це не просто слова. Коли ми повернемось у Київ, я доведу тобі, що те що ти бачила, — це лише афера Маргарити. Вона ніколи не давала мені жити. Навіть раніше, до тебе. Я не хочу, щоб ти мене шкодувала, чи ще щось, але саме через неї, у мене не стало сім’ї. Та очевидно смерті племінниці та сестри їй виявилося замало. Вона знову вирішила зруйнувати мою сім’ю, та я доведу тобі, що не зраджував.

— Ти цілувався з нею, і це те, що я бачила. А, що було до мого приходу, про це можна лише здогадуватися. — Здавлено промовила Вікторія. Не вірила ні одному його слову.

— Якби ти була уважніша, то помітила б, що я не відповів на її поцілунок. — З докором кинув чоловік. — Я відштовхнув її майже відразу.

— Вибач, коханий, що не спостерігала за твоїм поцілунком з іншою. — Сердито огризнулася Вікторія.

 Станіслав важко зітхнув, розумів, вона має право ображатися, але це його вбивало.

— Вікторіє, я доведу тобі свою невинність. Тоді ти повернешся до мене?

— Якщо ти доведеш вагомі аргументи, я подумаю. — Сухо кинула Вікторія. — А якщо докази будуть не переконливими.... — Вона замовкла.

— Що тоді? — Напружено запитав Станіслав.

— Стасе, — тихо заговорила дівчина, їй самій було неприємно від того, що вона задумала йому сказати. — Якщо я дізнаюся, що ти зрадив мені. Я ніколи не повернуся до тебе, а якщо повернуся, то лише тоді коли ми будемо квити.

 Скажена ревність охопила Станіслава. Він не зраджував їй, хоча Маргарита ніколи не підтвердить цього. Важко зітхнув, але знав, він знайде вагомі докази, тому, що він справді не винен.

— Віко, іди до мене. З хрипотою в голосі попросив.

— Ні, Стас, ходімо до всіх. — Піднялася з дивана, й подалася з вітальні до сходів.

 Станіслав наздогнав її на сходах, та зловивши за руку пригорнув до себе.

— Вибач! — Ніжно прошепотів. — Інакше не можу.

 Його обійми надто ніжні, і навіть романтичні. Станіслав притулився до її щоки своєю щокою, й збуджено прошепотів.

— Ти, навіть не уявляєш, як я скучив за тобою.

 Вікторія важко зітхнула, вона теж скучила за ним, але тепер не вірила йому.

— Стас, досить ніжностей, ними будемо обмінюватися, коли ти доведеш свою невинність. — Тихо промовила.

— Я вб’ю, цю суку, щоб більше ніколи не потикалася в моє життя. — З жорстокістю промовив у відчаї Станіслав, та відпустив дружину з обіймів.

— Не варто, Стас. Я не чекатиму вбивцю з в’язниці, навіть при почуттях. — Без емоцій висловилася Вікторія.

Вже хотіла піти, та він зловив її за руку, і оскільки вона не перечила, то до усіх, вони приєдналися тримаючись за руки.

                               Новорічно-Різдвяна казка