— Пробач мені, — прошепотів Саша.

В грудях дико заболіло.

— Не треба. Прошу тебе. Не зараз, — тремтячим голосом прошепотіла я.

— Я повинен був поговорити з тобою, — не зупинявся він.

Нестерпно було дивитися на його біль, на муки та страждання душі. Якщо правда така болюча для нього, то я невпевнена, що хочу її знати. Не хочу бачити як він ламається від болю. Завжди ставила його почуття вище за свої.

— Коли будеш готовий розказати мені, розкажеш. Я почекаю.

— Я не заслуговую твоєї підтримки та вибачень. Те, як я вчинив...