Буває, що пишеш собі за планом, а герої беруть і вирішують вчиняти по-своєму. Чи приборкуєте ви їх, колеги? Змушуєте повертатися нахабників у рамки сюжету?

Так, я також чула, що коли персонажі «оживають» в уяві настільки, що починають диктувати правила, то це добре. Але в процесі написання свого  чергового оповідання відпустила героїв, а вони бац - і опинилися на війні.

Коли зрозуміла, що історія, яка має відволікати читачів від повсякденності, про неї навпаки нагадує, вирішила більше від планів не відходити. Поки що точно, бо занадто сильно на мене діють навколишні жахи і не завжди вдається від них дистанціюватися. А як вам вдається не переносити свої тривоги у творчість?

P.S. Читачам свого «Легкого кохання» обіцяю в подальшому виключно приємні історії, відірвані від повсякденності. Вже почала викладати оповідання «Хлопець моєї мрії», де неймовірно самовпевнена популярна красуня зіштовхнулася з байдужістю новенького в групі. А вона ж вже подумки дозволила йому з собою зустрічатися! Дівчина відкриває на парубка полювання, але доля вносить у її геніальні плани свої корективи.