Вітаю! Сподіваюсь, багато хто вже дочитав 

Я знайду тебе... і тепер дивиться, що ще почитати в моїій бібліотеці.

Нагадаю, що зараз я працюю над завершенням

Звір з підвалу

Нажаль, мало хто на нього звертає уваги. А дарма.

Там можна знайти цікавеньке і для любителей пригод, і для любителей покапатися в долях та стосунках персонажів.

Маленький уривочок:

Коли він замкнув двері зовні, Діна зі злості вхопила годинник, що стояв на столі біля неї, і з усієї сили кинула їх у двері. Годинник з гучним дзвінком розлетівся на дрібні деталі.

- Ви мерзенний, бридкий, безмозкий виродок! - закричала вона на все горло і відразу пошкодувала про свої слова.

У дверях знову почулося клацання, і вони різко відчинилися.

- Повтори! - наказав розлючений Кобров.

Він зайшов до кімнати і зачинив двері зсередини.

Діна, усвідомивши, що даремно таке наговорила, особливо про безмозкого виродка, відскочила до дальнього кута кімнати, де стояло громіздке крісло, за яке вона постаралася залізти.

- Ну і де поділася вся твоя сміливість? - професор встав посеред кімнати, впершись руками у боки, і свердлив дівчинку розлюченим поглядом. - Підійди до мене!

Гучно наказав він суворо.

Діна нервово проковтнула слину та зробила кілька нерішучих кроків назустріч учителю. Зараз вона усвідомила, що перебуває у не дуже вигідному становищі. Ніхто з друзів не знав, де вона. Та й у них зараз були свої проблеми. Мініком Кобров відібрав і повідомити, що він замкнув її у будинку Родіонова було не реально. Їй стало страшно. Вона зупинилася і, схрестивши руки на грудях, злякано дивилася на вчителя.

- Здається, я сказав підійти до мене! – металевий голос розрізав тишу. - Чи в тебе вже вуха відмовили?

Діна замотала головою і зробила ще кілька кроків.

- Тобі все одно доведеться виконати мою вимогу, - професор починав втрачати самовладання і помітно сердився, - негайно підійшла, поки не дійшло до біди.

Споліваюсь, вам сподобається.

Гарного дня та мирного неба!