Любі читачі, моя історія про Емму і Корса 

майже завершена. 

Ще два розділи і епілог. Тому, хто любить проковтувати книгу за вечір два - саме час починати читати)  

(Щоб відкрити книгу, натисніть на картинку) 

А ось шматочок:

Корс мовчки продовжує витирати моє обличчя і шию серветкою, яку чимось змочив.

– Роздягайся. – спокійно видає він.

– Що?!

– Знімай все. І білизну теж...

Ось тепер мені нарешті стає страшно. Страх паралізує, і я застигаю, не встигнувши витерти краплі води, що стікають по обличчю на шию та сукню.

Корс дивиться на мене і продовжує, витримавши майже театральну паузу.

– Газ осів на шмотках. За п'ять хвилин знову заллє сльозами. Потрібно випрати.

О, ось про що він! Я безглуздо посміхаюся.

– Вийди, будь ласка, і я все зніму.

– Знімати треба тобі, а не мені. Я нікуди не піду, чорт знає, що ще прийде тобі на думку.

– То відвернися! – страх пішов, і я знову повертаю собі улюблене і звичне вміння – злитися.

Корс відвертається, я швидко знімаю сукню, кидаю її на підлогу, а потім довго плутаюсь у застібці бюстгальтера. Руки не слухаються.

– Лови! – блискавичним рухом Корс кидає мені рушник. – Іди до кімнати. 

Мені не треба повторювати двічі, я миттєво просочуюсь крізь вузьку щілину дверей. Там я швидко обгортаюся рушником, лечу до дверей. Малоймовірно, що відкрито, але ж замикається кімната зсередини.

Так і є! Провертаю ключ і вже майже вибираюсь із номера, як сталева хватка стискується на руці і затягує мене назад. Він так близько, що його шалено приємний парфум знову розбурхує потаємні куточки моєї збудженої небезпекою сутності. І від цього я хочу втекти ще швидше.

– Якщо ти втечеш, мене вб'ють. – Нарешті, після кількох секунд нашого мовчазного опору видає він.

– О, мене це дуже засмутить. – зло вириваю свою руку з його величезної лапи.

– Ти не зрозуміла. Я не дам тобі втекти…

Приємного читання і нових вражень!
 

Але це ще все) 

Запрошую вас до ще однієї гостросюжетної сторі -

 “Охоронець для розбитого серця”. 

Вона розповідає про двох закоханих, які колись зробили фатальну помилку, однак в душі вони вірять, що її ще можна виправити. А як вийде насправді - знає тільки трішки вередлива муза )

Шматочок з роману:

Я не пам'ятаю, як засинаю. Та сон, мов якась лихоманка, накриває мене з головою, позбавляє всіх думок і почуттів. 

Мені сниться, що я десь далеко, в іншій країні. В номері готелю я чекаю Єгора. Я якось знаю це, і готуюсь до зустрічі з ним. Поправляю зачіску і осмикую коротку вечірню сукню. Ще трошки і я зустріну того, хто для мене все. Та замість Єгора до кімнати заходить Іван. Його хижа посмішка говорить, що щось  сталося. І я вже знаю, що. Не можу вдихнути, я задихаюсь уві сні. На грудях наче лежить камінь. Від жаху я прокидаюсь, але навколо так темно, що я не можу зрозуміти, де я. Повітря все так само не вистачає. З грудей виривається хрип. Чиїсь руки піднімають мене, підносять до вікна. 

“Інга, все добре, я поряд” – такий рідний, такий бажаний голос! 

Нарешті я приходжу до тями, хоч все ще нічого не бачу. Єгор встиг відчинити вікно, і прохолодне нічне повітря поволі заповзає в легені, вирівнює серцебиття. Я навіть намагаюсь випручатись, але Єгор тримає мене міцно. Від вікна відводить до свого ліжка, обрежно вкладає і сідає поруч.

– То був просто страшний сон. Все добре, я поруч. 

“Я поруч!” – от тому все й не добре! Бо цим “поруч”, він вкотре розбиває моє серце, руйнує все, що я намагалась вибудувати, і, що найгірше, наражає себе на небезпеку. 

А ще в близьких планах нова історія)

Чекаю вас на своїй сторіночці.