Трішки про ображену дитину письменниці

Любі читачі! 

Продовжую творити для вас, і нещодавно, як ви знаєте, моя книга 

“Охоронець для розбитого серця” 

стала доступна по передплаті. Хто ще вагається, варто купувати, чи ні, хочу сказати, що варто) Інга і Єгор ще потримають нас всих у напрузі, та врешті-решт, з'ясують, що ж трапилось п'ять років тому, та чому Єгор - такий надійний та порядний хлопець, як ми пам'ятаємо з “Няні для маньяка” - залишив кохану жінку напризволяще. 

Невеликий шматочок з нового розділу: 

Єгор сідає поруч. 

– Я все владнав з твоїм… чоловіком. Але завтра ми маємо бути в “Джерельниці”. – ошелешує мене він. 

– Владнав?! 

– Я сказав Івану, що надто дратую тебе і ти поїхала в “Джерельнцю” сама. 

– О, ну тут ти не збрехав!

– Залишимо на потім наші особисті проблеми. Ситуація серйозна, і нам потрібно вийти з неї з найменшими втратами. 

– Я не збираюсь нікуди їхати. 

– Я розумію, чому ти вирішила втекти. Я допоможу тобі розібратись з усім цим, що на тебе звалилось. Але мені потрібна і твоя допомога. 

– А мені потрібно, щоб мене залишили в спокої! Якого біса ти приїхав сюди?! Чому знову не зник, як п'ять років тому? 

– Я нікуди не зникав. І можу все пояснити. Та тільки зараз нам не до цього, є нагальніші проблеми. 

– Проблеми? Це ти так жартуєш? Те, що ти залишив мене, навіть не пояснивши нічого, ти називаєш проблемою?! – від люті мені хочеться вдарити його. Може хоч так прийде до тями і вийде нарешті зі свого анабіозного спокою!

– Ні, я неправильно висловився. Взагалі все, що було з нами – неправильно. 

– Он як? Тоді якого біса ти тут?! – різко підіймаюсь, мої руки, наче живуть своїм життям, тягнуться до нього. Та Єгор одним рухом перехоплює їх, обидва зап'ястя затискає однією свою рукою, легко притягує мене до себе. 

– Я тут, щоб допомогти тобі. Щоб виправити все, Інго!

– Виправити? Це звучить, як “оживити мертвого”! Надто пізно виправляти! Розумієш?! 

Від болю та безумного коктейлю почуттів, де лють змінюється жалістю до себе, а бажання видряпати йому очі – на нестримний потяг заховатись в його обіймах, струмками біжать сльози. 

Єгор притягує мене до себе, притискає до грудей, ховає своє обличчя в моєму волоссі. Обережно, все ще не відпускаючи моїх рук, проводить вільною по спині. Заспокоює, руйнує всі мої спроби відсторонитись. 

Тільки він і його обійми. Його запах і мої руки в його… 

*********************************************************************

А тепер про “ображену дитину”. Для письменника його історії - мов діти. Про одну з них і піде мова. 

Це історія, яка вже близька до завершення 

“Ескорт для монстра”

Вона безкоштовна і такою ж залишиться. 

Але, мені здається,її трішки обділили увагою. Її героям, а з ними й мені, сумно ) А історія точно варта уваги, бо динамічна, гостросюжетна і тримає в напрузі до останнього розділу. А може й після нього) 


 

Маленький шматочок: 

Як тільки я відчиняю двері, величезна темна тінь наче нізвідки падає на мене. Сильні руки закривають рота і, штовхнувши мене в кімнату, зачиняють двері на ключ. Спалах світла б'є просто в серце.

У мене “гості". Два величезних бритоголових хлопця (а-ля привіт, дев'яності).

"А що ти хотіла, дурепо, коли приперлася сюди?!" – кричить мій голос розуму.

– Ти хто така? – запитує мене один з "братків" і, сам того не розуміючи, дарує надію позбутися його малої кров'ю.

– Я… Нюся. – видаю перше, що спало на думку.

– Яка, к бісу, Нюся?! – на обличчях чоловіків відображається вкрай складний розумовий процес. Я ніби бачу, як у їхній голові повільно-повільно провертаються коліщатка.

– Господарка квартири! – від адреналіну голос звучить надмірно верескливо. За те я здається, входжу до ролі.

– Що ти тут робиш?

– Я… вазони…годувала… і кота поливала. – від страху язик заплітається, я розумію, що мелю нісенітницю. Збираю себе по шматочку і видихаю просто в обличчя "гостям":

– А ви моєї квартиранточки дружки, так? Так скажіть цій вертихвістці, що за квартирку не плачено! Я ходжу-ходжу, а її нема! Скажіть, до 15-го не буде сплачено, викину її лахи з балкона!

Від мого тону братики мимоволі відступають до дверей. Дивляться, то на мене, то один на одного.

– То ти того, точно, господиня, чи що? – обережно запитує один із них.

– То нам сказали блондинку шукати гарну. А ця темна та не дуже й гарна… – видає другий.

– Ні, блін, Пушкін я! – вже всерйоз злюсь на "не дуже гарну". От козли! – Власниця, звичайно ж! А ви, якщо прийшли, може, за свою подружку заплатите? Бачу, не бідні! – від розпачу та водночас надії на близький порятунок іду в наступ.

Хлопці злякано переглядаються.

– Немає в нас нічого. І взагалі, вали звідси, поки ціла.

– Я то звалю, звалю, – обережно обходжу їх, пробираючись до виходу, – тільки 15-го знову прийду. Не буде грошей, викину пожитки і до побачення, зрозуміло?

– Та зрозуміло, вали кажу, скажена!

Я просочуюсь у коридор, ще не вірячи своєму щастю. Як у уповільненій зйомці "братки" прикривають двері. А сусідні відкривається, випускаючи сусідку, бабусю Світлану з відерцем помідорів.

– Еммочка, а де це ти пропадала? – на весь під'їзд питає вона.

"Ах ти ж …!" – чую зі своєї квартири і, що є сил, мчу вниз, по дорозі випадково зачепивши відро.

Стиглі томати весело стрибають за мною, з величезними зусиллями маневрую, щоб не послизнутися, перелітаю через кілька сходинок відразу. 

Позаду чую тупіт і матюки. Серце наче от-от вискочить із грудей.

Миттю підлітаю до дверей під'їзду. Аби тільки не було зачинено!

Зачинено, але я встигаю відчинити замок і вибігти на вулицю.

Майже одразу за мною вилітають, як пробки з пляшки шампанського, мої гості.

Задихаючись від страху та адреналіну, кидаюся вперед, тільки ривка недостатньо, відчуваю, як на руці, ніби сталеві клешні стискається рука когось з переслідувачів. Не втримавшись на ногах, валюсь просто на асфальт.

"От і все, тепер точно все" – боляче б'ється у скронях думка ...

Але...

– Відпустіть її! – такий дорогий і бажаний голос раптом знову повертає мені надію.

Корс!!

Він стоїть лише за кілька метрів від мене. Не метушиться, на обличчі не тремтить жоден м'яз. У руці револьвер. Я забуваю, як дихати, дивлюся на нього…

Приємного читання і гарного післясмаку)