Хайп, піар, стереотипне мислення

Чим піар відрізняється від хайпу? Піар це в пешу чергу вміння заявити про себе. Формування бренду. Формування кейсу. Ти не можеш прийти до громадськості з порожніми руками. У тебе має бути кейс. Біда багатьох в тому, що вони не можуть зібрати цей кейс правильно. Або мислять стереотипно. Наприклад, вважають, що в їх кейс згодяться нагороди куплені за гроші. Ну або не за гроші, а за звязки. Памятаю був скандал про письменника, який сам купив якусь спілку закордоном, а потім неоднарозо ставав лауреатом премій заснованих цією спілкою. Наче ж престижно. Чому ж тоді від його персони тхне? 

Ще одним пережитком совка є так звані спілки письменників. До сих пір не визначилась як ставитись до цього рудименту. Ставлюсь поки із співчуттям. Люди просто не можуть пристосуватись до нових реалій ринку. Вважають, що головне отримати похвального листа від купки таких самих як вони. А не завоювати любов читачів. Бо що ті читачі тямлять? Але це раніше було так - видавалось лише те, що пройшло цензуру партії. Тож чим гарніше ти перед  головю спілки прогнувся. тив вища ймовірність що твою книгу видадуть. Навіть якщо художньої цінності в ній нуль цілих нуль десятих. Зараз видають те, що приносить прибуток. А прибуток принесе те що читають масово, а не те, що похвалив дідо із спілки. Все, Доббі, вільний. Можеш не ходити на поклони до НСПУ.

Тому в кейс треба класти гідні і цікаві речі. А вже маючи кейс вирішувати як його просувати. Реклама це завжди про гроші. Піар - ні. Піар може бути безкоштовним, якщо ти маєш зручний майданчик для цього. Може бути платним, якщо хочеш використати чужий майданик. Зараз є низка каналів і спільнот, що за скромну суму зроблять замовну статтю і нахвалять твою книгу.

Ми з своєю командою таким не користались. Тішить те, що всі відгуки на наші збірки були щирими. Від того подекуди з критикою до стилю. Але це як на мене більше плюс. а ніж мінус. Є над чим працювати. Коли тебе критикують, то взагалі краще, ніж отримати коронацію слова. Бо корона вона така, її можуть лопатою поправити. А конструктивна критика - двигун змін в кращий бік. 

Тепер щодо хайпу. Хайпують на всьому. Але хайп то завжди дичина. Інакше не помітять. Ящо добре хайпонеш і воно не буде з душком, то твій контент отримає безкоштовий піар. Але межа де воно з душком а де без - тонка. Тож є ризик, що про тебе дізнаються, проте не факт що захочуть мати справу. 

Хайп ставить завдання не інформування споживача про товар, а стимулювання його збуту. Про те, що в тебе є кейс треба інформувати раніше. 

А ось і кілька типових помилок, які легко зробити розробляючи піар стратегію.

- Вимірювати успіх, за принципом «як у когось». Особистісний піар – це не мета, це засіб досягнення справжньої мети. Треба давати унікальний продукт, унікальний кейс, унікальну сторію. 

- Вірити, що все залежить від «потрібного часу і місця». Особистісний піар – це робота без вихідних. Недостатньо опинитись в центрі хайпа або просто засвітитися на блакитному екрані, так ви знайдете псевдо популярність, яка закінчиться так само швидко, як і почалася. Для того, щоб підтримувати хвилю, потрібно постійно бути на слуху, транслювати своє життя в режимі реального часу. Тут не місце для історії “один раз засвітилися”, якщо ми вже вибрали публічний шлях ми його дотримуємося постійно. У наш час не вийде зникнути на рік, потім з’явитися і все так само бути відомим.

Я була на телешоу, мала живі презентації книг, написала купу історій, які опинялись не раз у бестах і топах. (Бережно зберігаю скріни, щоб показати дітям)) Але не озираюсь на те що було. Працюємо далі. 

- Вірити, що з ростом публічності Хейт вас не торкнеться. Чим помітніше ви стаєте, тим більшу кількість людей це дратує. І це нормально. Хейтери стануть частиною життя, направте їх отруту на хайп для себе і все стане на свої місця. Хейтери це ваші союзники, навіть якщо вони цього не планували.

Якщо ти мамчиний вразливий бубочка, то напевно ставати на стежку особистісного піару не варто. Я бачила як на цьому спеклось чимало людей. Неконструктивна критика це боляче. Але і бачила, як люди використовували направлений на себе хейт з такою віртуозністю, що хотілось аплодувати. 

І всі ці премудрості на інтуітивному рівні знає герой нашого з Лесею роману "Спіймати шахрая". Александер Бенн ще той пройдисвіт. Але подати себе і хайпанути хлопець вмів, поки не зустрів аферистку Русю. Що там далі? Читай в книзі.