Добрий день, шановний читачу!) 

Чи бувало у вас колись таке, що огидно і соромно було згадувати себе/свої вчинки декілька років тому? Гадаю, що кожен з цим стинався.

Отже, розповім вам малесеньку історію мого шляху і величезного провалу, який дав мені величезну мотивацію. 

Я з дитинства прагнула занотувати/замалювати/записати власні світи, які створювала моя фантазія. І коли я відкрила для себе чарівний свій букблогу, я спалахнула натхненням і бажанням видати першу книгу. У 13 років, нажаль, ніхто не проконтролював якість моєї першої "серйозної" роботи. Книга, за яку мені безмежно соромно... Книга, яка якимось чином попала у великий потік аудиторії. Книга, яку без мого відома опублікували інші сайти, без можливості її видалити. Так і почався шлях мого провалу....

Я ніколи не писала книги, аби люди оцінювали їх, чи ставили мені "зірочки". Я завжди писала їх для того, аби поділитись власними світами, зробити читачам приємно. І от, я: натхненна дитина, заходжу на сайти з моєю першою книгою... Я не можу описати кількість і зміст відгуків на неї, але мені було так боляче. ніби мене ростоптали, декілька раз обтерши об мене ноги. І зараз я розумію, що це була тільки моя провина. Я не подумала, не обміркувала своє рішення. До того ж, я була дуже мала, ще зовсім дитина. 

Подальші свої кроки я стала детально аналізувати і перевіряти. Після того, як я зіткнулась із хвилею хейту, сліз, зламаних мрій, я просто пішла далі. Просто тому, що мені стало так подобатись писати книги, що я вже не могла зупинитись. Десятки чернеток, сотні ідей, ще більше: "ні, мене знов не приймуть/не зрозуміють".

Через два роки виходить книга під назвою "Пастка для корони". Я не скажу, що люблю цю роботу, але ця книга була НАБАГАТО краща за той жах, що вийшов у мене першим. Цю історію я можу із впевненністю назвати своєю чернеткою, своїм "вчителем". Адже одразу після неї я сіла за роботу над "Останньою відьмою Лісгарду". Я пишаюсь тим, що змогла зробити щось дійсно хороше. Щось, що поки не принесло мені жодного погано відгука. Щось, що стало для мене надією, сонячним променем упітьмі. 

Тому, дорогі мої зірочки, не дозволяйте нікому погасити ваше світло! Довіряйте собі, дозволяйте собі робити помилки. Ми всі з чогось починаємо. І якщо ви навчитесь аналізувати власні невдачі, навчитесь йти далі - ви досягнете того, чого прагнете.

Усіх цілую!)))    

           Ваша Веллатриель.