Чому розуміємо свої почуття лише після втрати?
"Що маємо — не бережемо, а втративши — плачемо". П'ять слів, а який глибокий зміст.
Стосунки як американські гірки. В них не обійтись від злетів та падінь. І сварки (бодай дрібні) є у всіх. Навіть, якщо шалено кохають. Або ж через те, що шалено кохають. Але іноді буває так, що бувши у стосунках людина не зовсім певна у своїх почуттях. Або боїться зізнатися собі в цьому. така невизначеність доводить стосунки до точки "І". Пара або рухається вперед, або вони більше не пара. Часто розрив спалює всі мости. Ти просто розумієш, що без цієї людини у твоєму житті все гаразд. І кожен рухається далі. І, цілком ймовірно, що добре, що ви розійшлись. Але ще частіше розрив стає чарівним стусаном. Особливо для тих, хто ще вагався або не розумів своїх почуттів. Людина усвідомлює, що втратила щось цінне для себе. І тоді намагається виправити помилку. Це варіант розвитку подій зі сторони виглядає романтично. Але тим, хто проживає цю ситуацію не до романтичного споглядання.
Та все ж, при всьому розумінні ситуації постає питання: що спричиняє таке переосмислення та усвідомлення почуттів? Відчуття втрати, бажання володіти кимось, власний егоїзм, здертя пелени з очей, переосмислення світогляду... Як гадаєте?
А поки роздумуєте над відповіддю, запрошую до читання моїх книг в яких є розлуки та зустрічі з коханням:
2 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиІнколи люди бояться визнавати свої почуття. Декому здається, що освідчення позбавить їх волі, скує по руках і ногах. Або ж гадають, що далі їх чекає щось краще. Недарма ж кажуть, що краще - ворог хорошого. Та, коли пройдуть етап порівняння, починають усвідомлювати, що вони насправді втратили. Добре, як є шанс все виправити. А, як ні, то так і залишаються двоє з розбитими долями. Інколи ще й через гордість: один вважає принизливим зізнатись у власній дурості, а інший простити не може. Таж, серця караються, бо разом було добре. Але випадки бувають різні. Хтось і через егоїзм може повернутися, якщо з ним носились, а інші не хочуть. Скільки людей - стільки історій.
Дякую за нагадування: першу й третю прочитала, візьмусь за другу))
Нажаль так працює психологія. Часто, ми просто не помічаємо радості та щастя, а коли приходить біда, згадуємо як було добре до того. Дякую за блог! Лерда потрохи читаю. Шкода часу занадто мало.
Христина Лі Герман, Тішусь, що подобається!)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати