Дитинство - найкраща пора нашого життя. А можливо, що й єдина. Немає, ні дорослості, ні старості, ніякого другого віку. Ми залишаємось дітьми назавжди. Лише граєм в різні ігри. І зрілість - це одна з таких ігор. 

В "Дитячому розділі" збірки оповідань "Друге дихання" я розмістив два оповідання. 

Перше "Чудеса поруч" дещо автобіографічне. Мене до нього підштовхнув мій чотирирічний син. В метушні міського потоку машин захоплено роздивлятись небо, на якому абсолютно нічого нема можуть тільки справжні цінителі прекрасного. І тут починаєш думати, хто кого мусить вчити? Те що дорослий розкаже сьогодні дитині, вона й так дізнається. А от якщо ти, зріла людина, пропустиш мимо вух якесь, хай і дивне, дитяче спостереження, то другой нагоди вже не буде. Учні здатні багато чому навчити вчителя, бо вони вчаться і дивляться навкруги. А вчитель навчить учня тільки вузькому спектру свідобудови, бо він вже знає свою стежку, і другу протопчувати не хоче.

Друге "Димар мрій" цілком фантастичне. Дитячі пригоди, в фантастичному місці, а що може бути фантастичніше покинутої хати в селі, приводять хлопця до неочікуваних висновків. Це скоріше побажання для наших хлопчиків і дівчаток, бути уважнішими до своїх бабусь.

Загалом дитячий розділ, в збірці це моя дань бабусям.