Остання знижка в передплаті і наближення до фіналу

Вітаю, дорогі читачі! За традицією повідомляю, вам про сьогоднішню знижку 13% на емоційний роман "Не чужий", що впевнено прямує до завершення! Напруга там просто зашкалює, тож не затягуйте з покупкою, бо, як ви вже знаєте, після завершення книги ціна на неї трохи зросте.

Шматочок:

"- Льошо, що відбувається? - з жахом запитала я спостерігаючи, як чоловік переступає через уламки, різко вривається в кімнату і починає згрібати свої речі в дорожню сумку.

На очі набігають непрохані сльози і до мене, нарешті, доходить розуміння того, що він зараз піде. Збере своє речі і покине мене. Ось так, нічого не пояснивши!

Я не могла цього допустити. Згребла всю свою силу і видерла в нього сумку з гуркотом жбурляючи на підлогу.

- Ти нікуди не підеш, поки не поясниш мені! - крикнула дивлячись в його порожні очі, в яких не читалося зовсім НІЧОГО. Байдужість і все.

- Я йду від тебе. Хіба потрібні ще якісь пояснення. Віддай сумку, не роби гірше, - в його голосі абсолютна порожнеча. Крижана. 

- В тебе інша жінка? - запитала ковтаючи гіркі сльози. Здавалося, я трималася з останніх сил аби не впасти перед ним. Впасти і розбитися на друзки. 

- В мене інше життя. Зовсім інше життя. Тобі там не сподобається, - він говорив без крику. Спокійно і холодно, а мені вити хотілося від болю. 

- Чому? Я не розумію! Що сталося за цей клятий вечір Льош? - я не могла зрозуміти його поведінки. Його слова пронизували моє серце мільйонами гострих лез. Було боляче. Дуже. Від нього я не очікувала такого удару. Краще б він мене вдарив.

- Кать, я не той хто тобі потрібен. Зі мною в тебе не буде майбутнього, - похитав головою навіть не дивлячись мені у вічі. - Я  впевнений, ти знайдеш гідного чоловіка, тільки будь обережна, бо не всі люди білі і пухнасті, як би вони не переконували тебе в протилежному. 

- Що ти несеш? Я кохаю тебе! - не втрималась. Вхопилась за рятівну соломину, але різко пішла на дно.

Він нічого не відповів. Обернувся спиною, підняв сумку і завмер. В кімнаті було чутно лише мої схлипи. Я помирала. 

Цей чоловік навчив мене кохати і вбив своєю байдужістю. Я досі не могла повірити, що це все відбувається зі мною. 

- Кать, - після затяжної паузи він підійшов до мене і вирішив добити остаточно. - Пообіцяй, що не будеш страждати. Пообіцяй, що станеш щасливою наперекір всьому. Ти заслуговуєш найкращого чоловіка, - він провів рукою по моєму волоссі, наче востаннє і додав, - тільки від Назара тримайся подалі. Він гнилий.

Я не втрималась. Ляснула його по щоці показуючи весь свій біль, але одного удару було мало. Він стояв непорушно, дозволивши робити з ним все, що заманеться, але легше мені не стало.

Він мене розтоптав. Вирвав серце, залишаючи велетенську криваву рану. Як я могла стати щасливою з кимось іншим? Як? Я ж його кохала. Йому серце віддала, а він так просто кидає мене. Йде, невідомо куди. 

- Скажи, куди ти йдеш? - стираючи сльози запитала я, хоча на відповідь не надіялась. Я ж не достойна знати, що в біса сталося!

- Я їду за кордон, тому шукати мене не варто. Прощавай, - останній погляд у вічі і він іде. Назавжди. 

- Я ненавиджу тебе! - це все, що я хотіла йому сказати. -  Ненавиджу."