Про «художню цінність» творів

Люблю ділитися знаннями, а особливо, коли хтось цього потребує. Ще й можна поєднати приємне з корисним та написати про це блог. Взагалі, це досить комплексне запитання, яке варто вивчати детальніше самостійно, тому я спробую розповісти стисло. Зрозумілою мовою та прикладами.

В основі «художньої цінності» лежить не красивий опис лісу, з усіма дрібницями та барвами. «Художня цінність» спирається на морально-політичні аспекти суспільства, або їх заперечення, а також релігійні, наприклад, атеїзм — заперечення існування Бога, має «художню цінність», якщо твір не несе образи. Славнозвісний мем: «Оскорблєніє чувств вєрующіх».

Але релігія це дуже складна стезя, потрібно вивчати таку науку як теологія, щоб вміти жонглювати фактами. Проте наведу приклад, щоб поставити крапку в цьому запитанні. «Бог помер», — Ніцше. Цими словами філософ намагався пояснити морально-етичну кризу людства і не мав на увазі буквальну смерть Бога, як всеіснуючої особи. Його слова мають «художню цінність», визнану світом. Однак, якщо хтось захоче продемонструвати буквальну смерть всеіснуючої особи, яка згідно релігії не може померти, то це не матиме художньої цінності, а лише спробу знищити об'єкт віри та познущатися. Це стосується і християнства й інших релігій.

Так, ми повільно наблизилися до основних аспектів «художньої цінності» — моральні та політичні. Будь-яка дія в художньому творі має нести морально-політичний висновок. Це не тільки про погано чи добре. Це про причини та наслідки. Також важливі сенси.

Крадіжка — це аморальний вчинок. Не можна звеличувати крадіжку. Проте «художня цінність» крадіжки в причинах. Не так давно “крадіжки заради веселощів” набрали популярності та стали «художньою цінністю» в творах, коли головний персонаж(антигерой) заперечує сучасний політичний стрій. Він сповідує законний політичний устрій — анархізм, який має право існувати, якщо демократичне суспільство законним чином скасує всі закони.

Але такий персонаж має відповідати архетипу антигероя, тому що ГЕРОЙ не може вчиняти аморальних вчинків, він завжди мотивується мораллю. Це правило. Крім випадків, коли демонструється занепад через героя-мораліста який проходить арку до антигероя. Це є «художня цінність».

Приклад:

Іван дочекався, поки продавець відвернувся і вхопив з прилавка хлібину, після чого зник у натовпі.

Без контексту цей уривок не має «художньої цінності», тому що вчинок аморальний і без морально-політичного висновку.

Іван вже другий місяць жив на вулиці, тому що чорні ріелтори відібрали у нього квартиру. Йому доводилося красти, щоб не померти з голоду. Він дочекався, поки продавець відвернувся і вхопив з прилавка хлібину, після чого зник у натовпі.

Це банальний приклад, але з уривка зрозуміло, що Іван вимушений був вкрасти зовнішнім морально-політичним фактором. Також існує проблема (морально-політична) чорних ріелторів, які аферистським шляхом заволодівають нерухомістю громадян. Це має «художню цінність».

Антигерой не має «художньої цінності», якщо його вчинки не мають мотивації. Вона може бути вказана прямо, або ні. Контраверсійними вважаються персонажі психопати. Дуже часто автори використовують персонажів психопатів, щоб створити аморального лиходія. Це дуже тонка стезя, де не можна використовувати психопатологічні особливості персонажа лише для того, щоб робити погані речі, бо це не має «художньої цінності».

Проблематика завжди є основою художнього твору. Без проблематики твір вважається “низькохудожнім”. Як і релігія, як і філософія завжди пропонують щось для вирішення нагальних чи майбутніх проблем, в художньому творі описуються, зазвичай, суспільно-політичні процеси. Критика, заперечення, проблеми та висновки. Навіть фентезі має в собі суспільно-політичну проблематику. Мій улюблений Толкін. Жага влади Саурона, його жорстокість, підступність і орки, як заперечення цінностей інших рас.

Еротика та порнографія. Обидва жанри підпадають під категорію 18+. Заради чого я й почав писати цей блог, на прохання дуже впливового чоловіка. Різниця між жанрами в естетичності, проте естетика це не завжди об’єктивно. Естетика є однією з ознак «художньої цінності». Колись зображати оголену жінку було нормою, хоча засуджувалося церквою. Сьогодні оголені жінки вже мають зрозумілий ценз. Хтось вважає це вульгарним, а хтось вбачає в тілі жінки естетику, однак ведеться дискусія. 

Різниця між еротикою та порнографією, як пояснює українське законодавство. Еротика — це опис статевого акту без деталізації, та має художню, наукову чи освітню цінність. Це коли не вказуються статеві органи жодним з епітетів, а наголос йде на почуття героїв. З освітньою та науковою, думаю, зрозуміло, а от що таке «художня цінність» еротики? Має бути морально-політичний висновок, чому дві особи кохаються. Збочення(будь-які) відносяться до порнографії та жорсткої еротики(що трохи тотожно).

Також еротика, на відміну від порнографії, не викликає збудження. Тобто потрібно бути дуже акуратним, якщо персонаж чоловік кладе руку на груди жінки — це «художня цінність», тому що це допускається мораллю інтимних стосунків. Якщо чоловік продовжує щось робити з грудьми жінки — це порнографія, тому що такі дії викликають збудження. Те ж саме, коли персонажі торкаються один одного нижче поясу.

Яскравий приклад, в еротичному кіно ніколи не показують статеві органи, немає крупних планів інших частин тіла. Якщо не зраджує пам’ять, то є норматив за яким має виставлятися кадр та освітлення.

Стосунки між чоловіками та жінками мають «художню цінність», коли розкриваються їхні почуття і акт кохання має стати кульмінацією твору без зайвої деталізації. Так, наприклад, статевий акт під одіялом, допускається у фільмах з рейтингом 16+, але такі сцени не мають збуджувати, наприклад, гучними звуками, які видають партнери.

Висновок:

«Художня цінність» твору полягає в розкритті проблематики суспільства та взаємодії між його членами художніми засобами, спираючись на морально-політичні аспекти та причинно-наслідкові зв’язки з чіткими морально-політичними висновками.

І попри все, що я написав, чіткого визначення «художньої цінності» немає. Тому що різні джерела наводять більше різних фактів, деякі заперечують один одного, існує більше прикладів. Тому якщо цікаво самостійно розібратися в цьому питання, варто провести власне дослідження та почитати статті літературознавців.

Дякую за увагу;)