Доброго дня, шановні читачи.

На цей раз не фентезі, а сучасний любовний роман. Історія дуже ніжна, тепла та чуттєва. А ще весела та легка. Хоча... сподіваюсь деяким читачам вдасться розгадати, що саме я намагалась донести. 

— Тобто, — повільно та зосереджено вимовляє Макс, — ти хочеш, щоб я поцілував її?

— Так, — маленька пустунка по-діловому складає ручки на грудях і примхливо смикає носиком. — По-справжньому. Не просто цом-цом у щічку, а як тато цілує маму, коли вони не у сварці.

— Машенько, — розгублено бурмочу я, не знаючи, як відмовити дитину від її витівки.

А ще молюся, щоб Макс не повернувся зараз у мій бік. Якщо він побачить, як у мене горять щоки, то це буде катастрофа.

— Може, ми відкладемо цю частину гри на потім? Не думаю, що твій тато цілував маму, відразу як ти народилася.

— Цілував! — дівчинка вперто надує пухкі щічки. — Він мені це розповідав. Як тільки я народилася, то він одразу маму й поцілував. І до цього він її цілував. Інакше як би я народилася?

Залізна логіка. Тільки як пояснити чотирирічній дитині, що гра — це одне, а реальний поцілунок — зовсім інше.

Тим більше із цим чоловіком.

Я й так не знаю, куди очі подіти, коли він заходить до кімнати. Як дурепа починаю заїкатися у відповідь на банальне «добрий ранок». А варто Максу випадково доторкнутися до мене, дихання перехоплює так, що, здається, весь світ перевертається.

Але я, на відміну від дитини, чудово розумію, що мені до Макса як землі до неба.

Хто я? Лише рядовий дизайнер, проєктант, художник-невдаха.

А він…

Ех, Єлько, дурепа ти, та й годі. Мало обпалювалася? Забудь, не по тобі цей чоловік.

— Розумієш, Машко, — Макс сідає перед дівчинкою навпочіпки та бере її за руки, — якщо ти хочеш, щоб поцілунок був по-справжньому, то й все інше має бути по-справжньому. Ну там, квіти, цукерки, побачення…

— Ти маєш рацію, — мала хмуриться і задумливо закушує губку. І в ту ж мить дуже серйозно продовжує: — Будемо все робити по-справжньому.

Що? Яке по-справжньому? Та вони обоє збожеволіли!

Щоб читати далі тисни на ці слова.

Анотація:

Не всі полюбляють шоколад.
Він гарний, багатий, розумний і може дозволити собі все,що завгодно.
Я — простий дизайнер, художник-невдаха по життю.
Все, що нас пов'язує, це гра, затіяна однією маленькою дівчинкою. Ми обидва не можемо відмовитись від участі в ній. І обидва розуміємо, що проста дитяча витівка стала для нас пасткою.
Чи справжні наші почуття, чи ми просто граємо в те, чого нам обом бракує в реальному житті? Чи зуміємо ми повірити один одному й… собі?
Життя все розставить на свої місця. Але де я опинюся, коли все закінчиться?

І ще маленьке попередження ;)

На сьгодні це моя третя книга, яка викладається на букнет. Проте вам, шановні читачі, не треба перейматися, що так забагато впроцесників. Усі ці три книги завершені й викладаються строго згідно заявленого розкладу.

Також прошу вас не забувати ставити лайки, коментувати та обов'язково підписуватися на автора натиснувши відповідку кнопочку на авторській сторінці, даби не пропустити новини. А до наступної новини залишилося не так вже й багато часу ;)