Питання радше до тих, хто зараз в перехідному етапі.
Чи важко бути україномовним? Я виросла в російськомовній родині, в місті Черкаси. Мені ніхто не прищеплював любові до української мови, казки й книги купувалися переважно російською. Вже у більш свідомому віці, я почала обирати книги українською, не задумуючись. Для мене це чомусь було важливим.
2012 став для мене вирішальним роком. Пам'ятаєте «мовні закони Януковича» і спроби провадити другу державну? Черкащани тоді подарували йому поминальний вінок, якщо пошукати фото в інтернеті, то людина який його несла, це мій друг. Йому на фото чотирнадцять, а свідомості більше ніж у деяких зараз. І це не підлітковий максималізм, цей хлопець і досі такий, він вже багато років займається популяризацію української музики та не тільки. Через нього я познайомилася з гуртами, які зараз є мега популярними, а тоді тільки починали свій шлях.
Але щось я відступила від теми. Хоча ні, музика. Ви пам'ятаєте, щоб по радіо грали українські пісні, себто українською? А в музичних чартах їх було не відшукати. І знаєте що я помітила? Нас так зросійщували, що навіть те, щоб потенційно могло сподобатись, українською викликало у багатьох відразу. На прикладі моєї сестри: я почала слухати «Один в каное» коли вони не були такими популярними, їй музика абсолютно не зайшла(вгадаєте чому?), але вже рік тому першим хто увімкнув мені «У мене немає дому» була саме вона.
А моє повернення в школу у 2012 був дуже стресовим. Мене не сприймали, з мене кепкували, не через грамотність, а через сам факт української мови. А ким називали, вгадаєте? Я носила футболку зі Степаном Бандерою, значки УПА. І скільки тоді булінгу було, я не зламалася, хоча по правді плакала кілька разів. Дякуючи моїм друзям, мені було легше.
В університеті на мене дивилися квадратними очима, коли я злилася і переходила на російську. В мене досі є цей заскок, саме коли сердита.
І знаєте, зараз популярна фраза «моє оточення російськомовне, я хочу, але мені важко через це перейти», так от: якщо починаєш спілкуватись українською, з'являється нове оточення, а ще виявляється деякі «російськомовні» не такі вже й російськомовні.
Чи є тут ще ті, хто зростав на іноземній? Як вам було переходити?
12 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиНе важко)
Рома Аріведерчі, Важливе ж оточення, а не сусіди багатоквартирних будинків)
І я не думаю, що оті всі фактори, є насправді факторами. Доя мене ті, хто не вивчив мову, або ліниві або занадто зросійщені.
І я так не зрозуміла чи ви спілкувалися українською все життя чи все ж вивчили у дорослому віці?
Родина мами спілкувалася переважно російською (хоча її мама, коли сердилася, переходила на болгарську), по батьковій лінії українська та польська... суржик у нас був ще той)))
Вчитися мене принципово віддали до української школи, і мова стала кращою, чистішою, але... лишилася київська говірка)) вона з мене нікуди))
Лана Вернік, Яка цікава суміш)
Сам з Харкова. У нас в основному суржик, суміш української з російською. Важкувато було перевчатися на українську мову. Багато в чому тут вина Тараса Шевченка. Після дев'яти років жорстокого , збоченого катування , до сьогодні виршi йдуть зі скрипом. Благо в нас в шкільній бібліотеці було багато книг на українській мови.
Лео Нур, Авторка розбирається в тому, що каже. У неї й інші випуски не гірші)
О, в саме сердечко. Одразу передаю привіт із Запоріжжя.
У мене прямо калейдоскоп, батьки з села в Запорізькій області, там такий "ядрьоний" (як казала бабуся) суржик, що краще не чути і не бачити, тож перша мова, якої мене вчили, це шалений симбіоз української, російської та місцевого діалекту. Народилася я вже в Запоріжжі, ходила в україномовну школу, та навчання там, якось, не українською було (математику, біологію, фізику та ін.) вчителі викладали російською по українським підручником.
Зарубіжну літературу, так вже сталося, всю читала російською. Більш того, я потягла за собою цю звичку в доросле життя, читати українською було, просто, важко, незручно, щось всередині протестувало.
Перевчив мене прикольний челендж, який ми з, тоді, кращою подругою вигадали заради експерименту. Дві студентки факультету журналістики провели "деку української мови", це був далекий 2017й рік. Свої зрозуміли фішку і студентська спільнота, навіть, підхопила ідею. Але кошмар який коївся навколо (на вулицях, в автобусах, в мережі...) ух, це було жахаюче весело. Тоді я полюбила велику фразу Павла Глазового "Отака біда в моєї корови, має бідна язика та не має мови".
Віра Віслогузова, Клас, дякую шо поділилась)
Я виросла у Харкові, моя родина, моє оточення, мої друзі не були україномовними ніколи. Але я не скажу, що хтось був прямо проти мови. Моя мама казала, що у юності, там де вона зростала, мова та суржик була ознакою "селянськості" так би мовити. Я розумію, що в них це просто було як у нас кажуть "зашкварно" і не круто, а от друзі мої, вони були зацікавленні, у нас навіть інколи челленджі були, а чи можешь ти проговорити на українській добу?
Складно було бо практики нуль. Зривалися, але було бажання. Ми всі в якомусь сенсі сприймали мову як щось бажане, але нам непідвладне.
Коли я пішла на роботу так склалося, що мені конче було необхідно спілкуватись українською. Я почувала себе наче інвалід, коли формувала спершу речення. Ааааа... єєє... русизми лізуть, збиваешся. Тобі радять перейти на "іноземну", та я не сдалась. Гнула свою лінію. Спочатку, це завжди важко наче камінь на гору штовхати. Проте с часом ця важкість пішла з мого життя.
Я знаю мову не ідеально, але я вільно нею розмовляю не гірше ніж "іноземною". І якщо довго на ній читаю і дивлюся кіно, починаю думати на мові. А це вже велика перемога для мене.
Дарія Фіалкова, Так, чим більше практикуєш, тим легше йде)
Я росла на Кіровоградщині. Наша мова - як і Полтавський суржик, своєрідна. До речі, вчора знайома з Латвії розповіла що їх професор на повному серйозі вивчає Полтавський суржик, пише про нього наукові праці і захоплено розповідає студентам про цей діалект. Латиш про суржик! А дехто каже що суржик то неправильна українська.
З співвітчизниками я принципово розмовляю тільки українською (суржик залишається для близьких і рідних), і тоді дійсно виявляється що не такі вони російмьмовні, бо запросто підлаштовуються під мене і відповідають українською.
Анна Пахомова, Бо села в якийсь момент стали «непристижним» життям, при цьому аграрії заробляють не менше від ІТ-шників)
До класу 10 був україномовним, але піддався масовій культурі, а довершив мою русифікацію Маріуполь. Я там в універі старався говорити українською, щоб хоч не забути. Косих поглядів наловив.
Зараз не відчуваю проблем, рос вийшла з мене ніби паразит)) По суті повернувся до стартових налаштувань ;) ( я сам з Житомира)
Коментар видалено
Мені здається "важко" бути мономовним. Чим більше мов знаєш, тим легше.
Хочете ви цього чи ні, але багато українців виросли у СРСР. Звинувачувати батьків у спілкуванні "на іноземній мові", яке було зумовлене історичними реаліями, ну таке... Думаю, не варто "переходити" на будь-яку мову, краще додавати в свій арсенал нові. Звичайно це вимагає зусиль :)
Валера Дорович, Знати, це одне. А мислити і спілкуватися у повсякденному дитті, це геть інше. Російська мова мені «легшим» життя не зробила, а СРСР залишила такі шрами, що я б воліла про це згадувати, тільки коли читаю про неї в підручнику, а не слухати від настольгуючих по ньому(а точніше по своїй молодості) людей.
Ми можемо і ми мусимо відходити від оцих «історичних реалій» і я вдячна, що як не моя сім'я, то інші, попри утиски, змогли зберегти українську.
Мені пощастило, я виросла в україномовній родині, виколисувалася на українських піснях, хоча російської літератури прочитано вагон із злишком. Досі пам'ятаю поїздку до Криму, як раз перед анексією, я з усіма говорила виключно українською, і вони, бачачи мою негнучкість, переходили на солов'їну))
Інна Камікадз, Я б сказала на чому вони сидять і то геть не голка:}
Я можу вважати, що мені дуже пощастило. Оскільки виросла на Галичині в україномовній родині й усе, що оточувало, теж було українським - тразиції, пісні, вірші та ін. Наша культура неймовірно колоритна та красива, яка виділяє нас з-поміж іншим народів. І ми повинні цим гордитися та доносити до всіх інших. Ніколи не зневажала російськомовних українців, але тільки в тому випадку, якщо й мене не зневажають.
І сама знаю російськомовних, які свідомо перейшли на українську та гордяться цим. Тому бажаю всім любити свою мову й прищеплювати традиції наступним поколінням, бо це справді має велетенське значення. Поки є культура та мова, доти існує народ!
П.С. гарний пост!)
Аделіна Янг, Повністю підтримую. Як казала Ліна Костенко «Нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову».
Я народилась в сім'ї де розмовляли кіровоградським суржиком, але все таки ближче до української. Оточення здебільшого російськомовне. Потім університет, Київ, і о диво, навколо мене майже всі говорили українською. Проте я все життя ДУМАЛА російською. Чому так? А все дуже просто, російськомовна література, російськомовна музика, російськомовні фільми. Коли, році десь в 2007 мені до рук потрапила 5 частина Гаррі Поттера українською, я була у захваті. Порівняно з російською версією, це був просто шедевр. Потім на роботі або вимагали спілкуватись з клієнтами російською, або просто під впливом інших колег доводилось також переходити на російську. З подругою ми познайомились на роботі, дві такі російськомовні модні кралі, але коли під час обідньої перерви телефонували з дому, ми ніяковіли, але переходили на українську з рідними. 6 років ми робили вигляд, що все нормально, так і треба, і тільки за день до війни перейшли на україномовне спілкування. І думки свої я також тоді вирішила "перекласти" українською. Було важко, але не смертельно. Почала писати рідною мовою, перші дні без перекладача ніяк, але потім і тут все налагодилось більш-менш.
Ліна Лін, Гаррі Поттер українською❤️ А ще книги Філіпа Пулмана про дівчинку, що подорожувала іншими світами. Бережу їх для дітей)
Як не дивно, мені їх придбала бабуся, яка українською взагалі не володіла, але підтримувала мою жаху до читання і купувала книги з «Клубу сімейного дозвілля»)
Ух! Чесно кажучи я під враженнями від вашої розповіді. Мені, з дитинства україномовній, де все навколо також просякнуте українською, ніколи б в голову не прийшло, що це виявляється настільки складно говорити рідною мовою в Україні!!! Ви молодець... та виходить, що все можливо, якщо того по справжньому прагнути)
Ліка Радош, От вже десять років як виходить) Ба більше, моя родина вже суржиком зі мною розмовляє(до 24 я з ними російською продовжувала говорити, зараз ні).
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати