Сьогодні завершив свій "Собачий розділ" із збірки оповідань. 

Цікавим відкриттям виявилось, те що ти сам не відаєш скільки в тебе оповідань тієї чи іншої тематики. Виявилось про собак я написав чотири. (щоправда є ще й п'яте, але там складності перекладу)

Перше "Два чоботи пара" про дружбу. Про вірність собаки і нездатність людей цінувати присутності в житті справжньої рідної душі. А те, що душа собача, від того вона тільки більш кришталева.

Друге оповідання з собачого розділу "Тварюка", про слабкість, про нерозуміння. Про випадок, про те що в житті випадок має дуже велике значення. Якщо ця випадковість пов'язана з собакою, то це безсумнівно до кращого. Білок - білий собака з оповідання, це цілковитий антипод чорній кішці.

Третє - "Велика ведмедиця" - історія дорослішання. Тут йдеться про те, що приймати рішення не просто. А собаки, здатні стати прикладом. Їх рішення продиктоване не суспільною моралю, чи іншими умовностями, а інстинктами, самою природою врешті - решт. Людина це частина (не цар) природи, еге ж ?

Четверте, останнє "Цуцик" - тут я хоч в авантюрній формі розповідаю, що людина, якщо вона Людина, то це назавжди, і обставини не здатні з Людини зробити людину, чи навіть скотину. А бонусом для справжньої людини завжди у Всесвіті знайдеться маленьке диво.

Запрошую до своєї збірки оповідань.