Моя фентезі-новинка: Оксана для першого маршала!
У ті дні, коли на душі особливо важко, я, як тільки випадає вільна хвилина, намагаюсь поринути в інші світи. І так вже склалось, що саме цього непростого для мене тижня я повернулась до жанру фентезі та почала публікувати книгу про потраплянку Оксану, що, рятуючись від переслідувачів загадала таке природне бажання - опинитись у безпечному місці.
І перенеслась до іншого світу, просто в обійми першого маршала невідомої Оксані країни.
Хоч такі телепортації доступні лише на сторінках книг (а в дійсності особисто я не хотіла би ні в які інші світи), та книги допомагають забути про сум та підіймають настрій. Тому, хто хоче розвіяти смуток разом зі мною - запрошую у книгу "Оксана для Першого Маршала". Сподіваюсь, ви готові поринути у пригоди героїні разом зі мною!
А хто вже читає - тепер має можливість роздивитись обкладинку в гарній якості. Сподіваюсь, вам відображається фото!
Рятуючись від хуліганів, я потрапила в інший світ! Просто в обійми першого маршала Даміано де Моро, найбажанішого чоловіка цього світу.
Пощастило? Анітрохи! Адже Даміано повинен влаштувати відбір наречених, і на посаду розпорядниці він призначив... мене!
Тепер я повинна перевиховати наречених, провести конкурси, змусити Даміано брати в цьому участь, а ще - допомогти йому розкрити змову проти корони.
Все б нічого, та наречені мене ненавидять, король додає проблем, а я замість того, аби шукати норовливому маршалу пару, закохалась в Даміано! І що тепер робити?
Звісно ж, добитись його взаємності! Хто сказав, що не можна одружитись з розпорядницею відбору?
- невгамовна потраплянка;
- неймовірний головний герой;
- балакуча кішка;
- відбір наречених;
- ціла купа проблем з королем;
- трошки (або й не трошки) гумору;
- багато романтики та кохання!
І ось уривок з тексту для тих, хто ще вагається:
- Мало там хто чого жадає! – шморгнула носом я, запевняючи себе, що плакати та лякатись нема сенсу. Нічого він мені не зробить.
Це просто чоловік. Гарний. Можна подумати, я гарних не бачила!
Гаразд, не бачила, але зараз про інше…
Мене звати Даміано, якщо вам цікаво, - ліниво відзначив чоловік.
- Мені плювати, як вас звати! – я спробувала відповзти. – Я взагалі не розумію, як тут опинилась! Я… Я просто хотіла в якесь безпечне місце. Безпечне, розумієте? І руки приберіть! – я зверескнула, коли чоловік спробував до мене дотягнутись.
Даміано всміхався. Нахабно так, спокійно, наче знав щось таке, про що я не могла навіть здогадуватись. І поглядом мене своїм свердлив. Дівиця, яку я застала в його ліжку, вже давно кудись втекла – врятувалась втечею, паразитка! – а мені що робити?!
- Де може бути безпечніше, - протягнув Даміано, - ніж у ліжку першого маршала Деллея, моя люба?
Я шморгнула носом. Перший маршал Деллея? Що за дурня?!
- В чиєму ліжку? – тихо перепитала я.
- Моєму, - ласкаво підказав Даміано. – І, якщо ви вже сюди звалились, можете починати загладжувати нанесений мені моральний збиток.
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати