Люблю конкурси, хоч і не часто беру в них участь. Моя книга “Бомбер” пройшла модерацію і маю надію, що дійде до фіналу. На перемогу не розраховую. Я люблю емоції, які дарують ці конкурси.

Вашій увазі хочу представити візуалізацію героїв з твору “Бомбер”

Отже головний герой Ігор.

“Відправляючи абітурієнтів на навчання всі говорять про труднощі, але в те, що пристаркувата викладачка філософії постійно кепкуватиме над ним, Ігор уявити не міг.

— І то придувбалась, стара кряча! — продовжував кричати в глухі стіни.

Варто було одного разу не виконати домашнє завдання, як Зуфрія Остапівна розібрала життя хлопця по полицях на всю аудиторію, в якій було не менше ста студентів.

— Як сміла казати, що в мене пусте життя? Ще астенію і кіфоз спини мені приписала.

Ігор підійшов до дзеркала, яке висіло на вхідних дверях, ще до того, як він заселився у маленьку двомісну кімнату.

— Та немає в мене того кіфозу! — сказав вже спокійніше — Максимум сутулість.”


 

А ось і Зуфрія Остапівна.

“— Ой, пане Ігорю, Ви знову затрималися! — Зуфрія Остапівна стояла за кафедрою в чорному костюмі, чорних колготках і чорних туфлях. Ігор подумав про те, що вона схожа на павука.

— Вибачте, — мовив дивлячись собі під ноги.

Він ступив в аудиторію, але викладачка підвищила голос

— Е, ні, молодий чоловіче!

У грудях хлопця ніби щось опустилося і здавило. 

«Зараз почнеться» — пронеслось думкою.

— Ми зі студентами якраз обговорювали домашнє завдання. Скажіть но мені, що таке «соцієтес»?

Хлопець продовжував не відводити погляд від полу. Де-не-де лунав сміх і глузування з аудиторії.

— Ну ж бо, Ви ж така зайнята людина, що мали би знати латинське слово, яке було у списку тих, що я задавала. Чи Ви лише і вмієте сидіти своєю горбатою спиною над комп’ютерними іграми?

— Та з чого Ви взяли, що я граю в комп’ютерні ігри? — голосно відповів не приховуючи нестримну злість.

— Хм, можливо з Вашої горбатої спини, випертого живота і відсутністю друзів?!”

Сусід по гуртожитку Колюня.

“— Як справи Колюня?

"Колюня" — саме так називали  цього худенького хлопчину у всьому гуртожитку. Він був непримітним, добре навчався, а головне допомагав з домашнім завданням всім охочим. Правда за певну плату.

— Та добре. — Відповів той.

Микола чимшвидше почав мішати картоплю дерев’яною лопаткою.

— Та не бійся. В мене своє є, — відказав Ігор показавши в руках судочки з їжею.

— Слухай, в мене тут одна справа. Ти ж хлопець розумний. Мене тут один шахрай надув. Хочу йому помститися.

Коля примружив свої великі очі в окулярах.

— Та я ж педіатр, а не програміст.

— Не переживай. Відшукувати нікого не потрібно. Я маю його сторінку в Фейсбуці і номер телефону. Хочу його дістати, щоб знав, як добрих людей дурити.

Колюня підняв свою худорляву і з синюшністю від вен руку і почухав чоло.

— Ну я можу придумати пару варіантів, але ж ти розумієш...

— Скільки? — здогадався Ігор.

— П'ятсот.

— Та нічого собі! Правду кажуть, що ти жид.

— В житті все платно, Ігоре. А ідеї самі дорожчі у світі”



Ну і дівчина головного героя Люба.

“Віталіка сьогодні не було. Поїхавши на три дні до батьків він дав повне право Ігорю робити що хоче, включно з тим, щоб з'єднати два ліжка для любощів.

— Класно було, — сказала Люба, коли Ігор курив у відчинене вікно.

— Ага.

Хлопцю подобались пишні форми обраниці. Її тіло було покрите веснянками і в цьому він вбачав щось особливе. Лише під час процесу він не любив дивитись їй в обличчя. 

— Як думаєш, ми одружимось колись? 

«Цих розмов лише бракувало…»

— Звичайно.

— І собаку заведемо?

Люба відкинула покривало і підійшла до хлопця.

— Слухай, може ти приготуєш нам щось? — хлопець викинув сигарету через вікно — Заодно і підготуєшся до сімейного життя.

— Ха-ха — зайшлася сміхом дівчина — Та я ж дружиною хочу бути, а не домогосподаркою.

— Як мене викинуть з універу через ту кляту філософію, то я не зможу оплачувати нам служницю, — лагідно промовив.”

— То для тебе дружина – це служниця?



Усіх запрошую до історії.
Пс: це безкоштовно ☕️