Одруження. Близькість. Чи є місце коханню?

пам'ять дощами вимило
розум вітрами вимело
хто тебе мила вимолив?
хто тебе з неба виманив?
звідки ти щастя випало?
взяло мене і випило…
хто тебе в бога вигадав?
і для чиєї вигоди?
а не було вже виходу
окрім дурного випадку
сам я тебе і вихопив
як випадкову вигадку
сам же тебе і вимислив
сам же тебе і вичислив
і як пречистий вимисел
поміж рядками вичитав
я тебе мила вимолив
з божого саду виламав
і небеса відкрили ми
і обгорнули крилами
і не забракне сили нам
поки шепочуть губи:
мила а хто ти мила?
любий а хто ти любий?

© Іздрик

Новий розділ книги “Газетярка для олігарха” вже на сайті.



Уривок

Що відбувається?
На моєму пальчику красується золота каблучка з камінчиком. Невже діамант?
— То це означає так? — перепитує мене чоловік, який досі стоїть на одному коліні перед мною.
Біля нас тихо співають жайворонки, в озері хлюпаються лебеді і все ніби ідеально, але я не знаю цього чоловіка.
— Для чого це?

Він хмурить брови. Я не хочу його ображати, просто не можу зрозуміти.
— Хіба ми ще вчора не говорили про одруження? — питає.
— Яке одруження?
Чоловік встає і дивиться просто мені в очі. Його карі, ніби два камінчики магнітом притягують до себе. Губи близько, але я не можу піддаватися плоті.
«Включи голову» — наказую собі, але та не слухається.
— Ти сподобалась мені. Просто переспати з тобою – було би верх нахабства і егоїзму. В мене є знайомі в Загсі. Можуть нас просто зараз розписати. Ти згодна?

Я хапаю за його руку, бо здається от-от упаду. Що він говорить? Що відбувається?
— Речі зможеш перевезти до мене вже завтра, — продовжував Любомир, — В мене простора квартира, можемо найняти кухаря, покоївку, аби тобі було легше.
Повар? Покоївка?
— Притримай коней! — знімаю кільце і протягую йому, — Ми вчора лише познайомились. Що це за гра така?
Він посміхається, а кільце не бере. Я продовжую стояти з протягнутою рукою.
— Думаєш, я блефую? — хитро посміхається, — А для чого мені це?
Тут до ворожки не ходи. І так зрозуміло, що він як кіт поводиться, а я чергова його миша.
— Якби я хотіла заміж, я би вже давно жила зі своїм колишнім і ростила дітей, — кажу і кидаю кільце зі всієї сили в клумбу, яка росла недалеко від нас.
— ЩО ТИ РОБИШ? — кричить чоловік, кинувшись за кільцем, — Я Ж ЙОГО ТОБІ ДЕКІЛЬКА ГОДИН ОБИРАВ.

Спостерігаю, як він рачкує біля клумби.
Його ідеально чистий і випрасований одяг брудниться об землю і мені навіть соромно стає за свою поведінку.
Підходжу ближче. Його руку в землі ковиряюся у квітнику.
— Пробач, — кажу тихо, — Ситуація між нами дивна. Я нічого не розумію. Буде краще, якщо ти відвезеш мене додому.
— Добре, — бубнить, — Я вперше закохався, а мій подарунок кинули в багнюку і цим розтоптали серце.
Закохався? Цей багатенький чолов’яга закохався у мене? І коли ж він встиг?
— Кохання так швидко не виникає.
— А тобі звідки знати? Ти ж йому жодного шансу не даєш!

Я не даю шансу? І як йому вдається у всіх ситуаціях зробити мене винною? Чи я насправді поводжуся, як скотина?
Як же втомилася. Цей чоловік мені подобався. Він гарний, багатий, але… Такі, як він ніколи не будуть з такими, як я. І справа тут не лише в грошах і статусі. Ми різні, як небо і земля, як чорне і біле, ми як ті атоми, які мають відштовхуватися одне від одного. А натомість… Мені хотілося би пізнати його більше. Дізнатися чим живе, що любить робити на вихідних, які має захоплення. Але я біля нього почуваюся невпевнено. Як позбутися відчуття соціальної прірви між нами? Ми живемо в різних всесвітах. В моєму все важко і нудно. В його все легко і з ризиком.
— Любомире,— звертаюся якомога спокійніше, — Пробачте, ой тобто, пробач. Я не вірю в кохання з першого погляду. Мені потрібен час, аби зробити крок на шлях до одруження. Так швидко не можу.
І тут він находить кільце. Встає і лагідно бере мене за руку.
— Візьми його. Нехай буде в тебе. А потім скажеш, що вирішила.
Кільце вирішую одягнути. Воно ідеально підійшло на мій тонкий пальчик. Як йому вдалося вгадати мій розмір?
— Я би хотіла провести цю ніч з тобою, — кажу і споглядаю, як від здивування в нього відвисає щелепа, а за мить він вже посміхається на всі тридцять два, — Тільки в мене умова…

Читати далі