Ілюзію шлюбу і пристрасні стосунки - знижка❤

Привіт, любі)))

Сьогодні дібралася до телефона аж ввечері, тому прошу вашого пробачення, адже увесь день діє знижка на мою одну з найпопулярніших історій у жанрі слр

Ілюзія шлюбу

Уривок для ознайомлення:

— Віталіна! — пролунав десь зовсім близько голос, а за мить мене схопили за руку й різко потягнули на себе, буквально вихоплюючи з-під червоної плями. Машини тобто.
— Ти навіжена? — просичав роздратоване король бізнесу, коли я опинилася в його обіймах. Ну, як обіймах? Щоб обіймати, слід бути людиною, а цей залізний титан може лише захоплювати в свій полон. Пальці, стиснені прищепкою-рукою запекли, немов прикраса на них стала розплавленим металом, а я одразу ж згадала, як сильно помилилася з висновком про кайдани. Мої кайдани вже при мені. А точніше кайдан. Досить елегантний, вишуканий і, безсумнівно, дуже дорогий. В розсипі маленьких діамантів великий каплеподібний сапфір візуально здавався більшим, ніж увесь мій палець. Якщо хтось дивився турецький серіал «Величне століття. Роксолана», то аналог знаменитого перстня Хюррем-султан зараз був на моїй руці. І, звичайно, це дуже круто, якщо б лише вигадана Феліксом байка була правдивою, а цю дорогоцінність мені презентували як символ вічного кохання, а не частину гри і нагадування про те, що я відтепер цілком і повністю належу цьому чоловіку.
— Поки ні, але все попереду, — прошепотіла у відповідь, стараючись звільнити свою руку з міцного рукостискання. Десь на задньому фоні почулася лайка водія червоного авто, але ні я, ні вже тим паче Громов не звертали на те увагу. Серце тремтіло, наче скажене.
— Дуже смішно, — відпускаючи мене, скривив гримасу бізнесмен. — Годі літати в хмарах! Я ще не встиг одружитися, а ти вже мене вдівцем ледь не зробила. Що з тобою таке? Якісь проблеми з дорогами? Чи зі світлофорами? Чи з машинами? Ти й мені під колеса кинулася!
— Хотіла познайомитися з таким гарним чоловіком, — зробила спробу пожартувати, але не вдалося. Стільки стресів за кілька днів моя душа була не в змозі витримати і тепер рвалася з цього тіла до Боженьки.
— А з ним теж хотіла познайомитися? Відтепер ти заміжня і такі знайомства тобі не потрібні, забороняю! В мене немає часу організовувати поминки і носити траур за дружиною, — парирував він. Чорний гумор! А між іншим я зробила йому комплімент.
— Отже, дарма ти мене тоді не переїхав, поки не була твоєю дружиною, — хмикнула у відповідь, нахмурившись, коли мою руку знову стиснули сталеві пальці.
— О, кохана, все лише починається. Будеш мене нервувати, ще переїду, — пообіцяв «лагідно» (і як в нього вдається бути таким спокійним завжди і всюди?), а за мить вже гордо попрямував до парковки, потягнувши мене вслід за собою. А тоді кинув, ніби мимоволі:
— Сам відвезу тебе додому. Хоча б буду впевнений, що ти ще жива. І слід буде прикріпити до тебе охорону, щоб рятували тебе.
— Сподіваюся, ти жартуєш, — прошепотіла собі під носа, намагаючись підлаштуватися до широких впевнених кроків чоловіка, а за одно згадуючи, що я знаю про Фелікса Громова. Успішний бізнесмен, один з найвпливовіших чоловіків у свої тридцять і один з найбажаніших наречених України (тепер можна викреслити)... Наче б то він ніде не був поруч зі скандалами про вбивство власних дружин... Та й дружин в нього раніше не було, то ж... Якщо що, я буду першою... жертвою. Це, безсумнівно, велика честь. І що це було про охорону? Як це я тепер ходитиму на роботу з охоронцем? І від кого мене охороняти взагалі?
— Сідай, — безкольоровим голосом наказав він, відкриваючи переді мною дверцята його чорної блискучої спортивної машини.
Покірно сіла в м'яке крісло, розправила на колінах легку шовкову сукню кольору українського неба — бездонної блакиті, відкинулася на спинку і приплющила очі. Важкий був день. Трохи не таким я уявляла його, але життя завжди вносить свої корективи. Як кажуть, хочеш насмішити Бога, розкажи йому свої плани. Так вийшло і зі мною.
— Пристебнися, — почулося ліворуч вимогливе, хоч і беззлобне. Так і не розплющуючись, потяглася шукати той бісів ремінь, ловлячи себе на думці, що вже була в такій ситуації. Спогади застрибали в голові переполоханими птахами, змінюючись зі шаленою швидкістю. Точно, як і наше авто набирало швидкість, вриваючись у головну полосу автомагістралі. Втиснулася в крісло, побажавши собі спокою. Швидкість я ненавиділа з того самого часу, як Макс вирішив стати професійним мотогонщиком. Він доїздився, а тепер мій псевдочоловік тут малюється.
— Ти завжди їздиш так швидко? — прошепотіла, зажмурившись під час чергового маневру обгону. 
— Я люблю швидкість і прекрасно воджу авто, тому в тебе немає причин боятися. Звикай, кохана, — кидаючи на мене насмішкуватий погляд, розщедрився на відповідь Громов. І чому від цієї фрази мені стало якось не по собі?
Відвернулася, вирішивши промовчати. Спокійно, Віто! Ти сильна, красива, розумна, впевнена в собі молода дівчина. Ти вчилася в Лондоні, побудувала кар'єру у фінансовій корпорації. Ти сама себе створила і в тебе все буде добре.
За вікном шалено миготіло. Здалося, що так стрімко ми мчимо не до мене додому, а в нове життя, де все буде таким незвіданим.

Приємного читання і мирного вечора!