Привітик всім! Сподіваюся у вас все добре.

Як ви знаєте, я працюю над романом 

"Сповідь покоївки" 

котрий зараз в процесі і ви можете стати свідками її створення щодня (ну, маже)))) адже оновлення 5 разів на тиждень, окрім понеділка і четверга). Кожен раз сюжет змінюється і те, що я думала на початку, кардинально відрізняється від продовження. Тож, сама не знаю чим історія закінчиться і можливо ваші коментарі та підтримка допоможуть спільно створити історію.

Вона є частиною дилогії (хоча спочатку не думала про неї. Тож, минуле героїні виникло в процесі і я перевернула все з ніг на голову. І перша книга з'явилася в паралельно з другою). Звісно запрошую і до читання першої історії де ви дізнаєтеся всю правду про Наталю і її життя.

Роман "Непотрібна" 

А зараз  арт і уривочок з останньої глави. (чекаю ваших враджень в коментарях)

Поки спускаюся по сходинках пригадую його хтивий погляд, гучні ковтання та блиск в очах. Або ж він заводиться з-пів оберту, або ж давно не мав сексуальної партнерки. Схиляюся до першого варіанту та злюся. Мов той бик: бачить червоне і все, відлітають клепки!

В кімнаті щільно зачиняю двері. Підходжу до дзеркала, щоб добре роздивитися опіки. Фух, легке почервоніння і нічого страшного.

Погляд опускається на досі збуджені груди. Роблю висновок, що виглядають вони досить не погано. Не тільки ж Євгену Вікторовичу пишатися та хизуватися своїми біцепсами. В мене теж є на що подивитися.

Поки розглядаю своїх красунь, обдумую цю ситуацію та знову пригадую його погляд весняного котика, котрий кидається на все, що ворушиться.

— Отже, ви падкий на дівчат, Євген Вікторович, — лукаво усміхаюся своєму віддзеркаленню. — Хочете отримати насолоду? Що ж, спробуємо на смак ваш талант бути на висоті.

Тягну губи ледь не до самих вух. План виникає одразу. Згоряю від нетерплячки влаштувати невеличкий експеримент під назвою “Хто ти: хтивий самець, чи справжній джентльмен?”. Дуже сподіваюся, що він мене не розчарує і на першому місці аж ніяк не секс.

— Що ж, Женю, гра почалася! — сміюся, піднявши голову до стелі. Виглядаю зараз так собі: напівгола, біля дзеркала з дивним бажанням розкрити справжнє обличчя чоловіка. Можливо і так, але як ніколи почуваюся живою, справжньою та самодостатньою.

Чи потрібно це мені? Ще повністю не впевнена, але такого роду авантюра надихає моє “Я” та змушує кров кипіти.

****

 Далі на вас чекає розплутання цієї історії, відкриття всіх карт, підкорення нашої героїні і власне перевиховання. Вона втомилася жити по правилах, котрі диктують інші і спробує створити власну гру. Побачимо чи вийде це в неї і чи владнає вона всі свої проблеми та отримає справжнє жіноче щастя.

Приємного вам читання!

Мирного неба, спокійного дня та віри в найкраще майбуинє!

Обіймаю, цілую, Ваша Натіко Маер.

P.S. прошу також завітати до ще однієї невеличкої історії, котра бере участь у конкурсі. Мені важлива ваша думка, тож (якщо історія сподобається) не соромтеся ставити вподобайки та ділитися нею на своїх сторінках)))

"Не дитячі ігри"