Любовний роман "Ставка на принца" майже добіг екватора і спекотно не тільки за вікном, а й у романі.  Інтриги зав'язалися у тугий вузол, вороги не сплять, а у серці бурлить кохання. З такої нагоди, я вирішила поділитися шматочком:

"Побачивши Мартіна на землі, швидко опустилася на коліна і почала оглядати рану грудей, поблизу серця, з якої щедро текла кров. Потрібно її перев’язати, але не знайшовши нічого відповідного, кинджалом, що дав принц, розрізала низ своєї сукні та туго стисла поранення нею. Підвела погляд на бліде обличчя і його губи ледь чутно прошепотіли:
- Аделіно! Я… - далі замовк, йому ставало важче дихати, він наче задихався. Не могла бачити Мартіна у такому стані, з моїх очей потекли сльози, крізь які я намагалася заспокоїти хворого:
- Все буде добре, чуєш? Ми переживемо цю біду разом, – схопила його за руку. – Треба перенести принца в карету, хутчіше.
На диво охоронці послухалися і виконали мій наказ. Звідкись з`явився Алан. Добре, що прибув у потрібну мить, можна не хвилюватися, він зробить все, щоб допомогти Мартіну. Підбіг до мене та поцікавився, що трапилося. Я крізь сльози не змогла пояснити, всі думки були зайняті принцом. На щастя, поки я сідала в карету та вмощувала Мартіна, про все розповів один з охоронців. Ми розмістили хворого на лавці, яка для нього явно закоротка, і підібгавши ноги, ледь помістився на ній. Подушки не знайшлося, тож я сіла поруч та поклала його голову собі на коліна, хоч буде м’якше. Руками притримувала його. Почула як Алан віддав наказ якнайшвидше їхати до палацу. Коні рушили в дорогу.
Я намагалася заспокоїтися і не плакати. Казала Мартіну, який стис мою руку, що все буде добре, ми скоро приїдемо до палацу де допоможе лікар. Знала, що до столиці їхати ще декілька годин, а тепер час тягнувся особливо довго. Рана все ще не припиняла кровоточити. Я не могла втрати Мартіна, не розуміла як же це - жити без нього. Навіть на відстані, але я мусила бачити його, чути солодкий голос, знати, що він живий і байдуже, що його серце належить іншій. Нехай одружується з Жозефіною, чи навіть з Клементіною, тільки хай живе. Сумно подивилася у його темні очі, на такі омріяні вуста, на мужні руки, що недавно обіймали мене і несподівано для себе зрозуміла, що кохаю Мартіна. Це не захоплення, як я раніше вважала, а справжнє кохання. Не розуміла, коли ж я встигла, цього не мало статися. Зараз він був найціннішим для мене, все на світі віддала б за нього. Він намагався щось сказати, та бачачи як важко це зробити, я перебила його:
- Тсс, не треба слів, скажеш коли видужаєш, ще трохи й ми будемо вдома. Ми ще зі сміхом згадуватимемо цю подію на твоєму весіллі.
У самої краялося серце. Відчула як на мить сильніше стиснув мою руку, проте все ж не відпустив. Не стрималась, нахилилася до його обличчя і поцілувала у гарячий лоб, а потім у таку ж гарячу щоку".
Продовження ТУТ

До речі, вчора стартувало моє фантастичне оповідання "Тіло напрокат", буду рада, якщо долучитеся до читання.