Безкоштовна Місафір і парад знижок))))

— Ваша Світлосте... — увагу чоловіка привернув до себе принц Тео, що, неначе з туману виринув, так несподівано опинився перед кріслом графа. — З вашого дозволу я хотів би...
Але що хотів молодший син Карла П'ятого Нікомед так і не дізнався. Враз залу осліпило сяйво, неначе вогонь у каміні спалахнув з потрійною могутністю. Потік полум'яного вітру з дивовижною силою виштовхнув із багаття людину, яка пролетіла паралельно до начищеної підлоги і зупинилася, збивши з ніг молодшого наслідника, що мав необережність стояти на траєкторії руху гості. Магічний портал так же різко закрився, язички полум'я спокійно витанцьовували на металевім піддоні й ніщо не повідомляло про шалений сюрприз, що прикрасив до нудоти традиційне свято, окрім збитого з ніг і придавленого до землі принца Тео, вражених та  розгублених облич придворних і милої дівчини, що лежала на Його Високості, не в змозі зрозуміти, де вона опинилася.

Тонесенькою павутинкою шок оповив усіх присутніх. Тиша, від якої навіть у вухах задзвеніло, на кілька хвилин вкрила залу. Навіть видихів не чулося, немов усі ці люди забули дихати. Музиканти водночас припинили свою гру на розкішних інструментах, спостерігаючи за дійством з верхньої тераси над залою, а пари у танці так і заклякли на місцях, наче їх взуття приросло до підлоги. Вельмишановні гості, молодь... Нерухома пелена заціпеніння накрила усіх. Здавалося, що якийсь могутній маг грався часом і випадково зупинив його: годинники припинили відлічувати секунди, а світ завмер в очікуванні визволення з полону. Але це було не так, а коли перша хвиля подиву минула, залою пронеслися швидкі кроки вартових, які на фоні незвичної мовчанки здавалися страхітливо гучними.
Місафір, спантеличена не більше ніж ті, кому вона зробила сюрприз своєю феєричною появою, не одразу зрозуміла в чім річ. Ще дві хвилини тому вона сиділа поруч з матір'ю в їх маєтку й розмовляла, як враз сила магії вогню втягнула її у камін, а викинула в незнайомому місці з незнайомого каміна та ще й на людину. Її очі виражали крайню ступіть страху, коли красуня розглянулася й зрозуміла, що потрапила на якийсь прийом. Вартові поспішили вчасно і саме вони допомогли дівчині піднятися на ноги. Віконтеса зі співчуттям поглянула на молодого юнака, прим'ятого в підлогу по її дурній милості. Ознак життя він не подавав, чим остаточно ввів русявку в жах. Ще одна група вартових обережно перемістила постраждалого на дерев'яні носилки — застелені білим простирадлом широкі дошки з чотирма довгими ручками і миттєво понесли потерпілого з зали. Місафір щиро сподівалася, що в лікарню, а не на кладовище. І це вона ще не знала ким являється нещасний. З жалем зітхнула, зрозумівши, що вона навіть не побачила обличчя бідолашного, оскільки лежала на його спині. До речі, дуже зручній спині. Якби не юнак, вона б собі, напевно, всі ноги переламала, вилетівши з каміна з жахливою силою, а так її приземлення було м'яким і зручним.

— І я тебе дуже люблю і поважаю, Тео...

— Я знаю це, от лише питання в тому любиш як кого? Якщо як брата, то мене це категорично не влаштовує, — усміхнувся принц, відгорнувши дівчину від себе та пильно заглянувши в повеселілі очі. Вона ніяково опустила погляд, важко зітхнувши.

— Я вже зрозуміла. Але ж минула тільки половина відбору, навіть менша половина. Всі мої плани зруйновані взаємодією, яка зростає. Я постійно борюся з собою. Я не хочу покидати відбір тепер, зрозумій мене. Все виявляється зовсім не так, як я вважала раніше. Дозволь мені розібратися, що відбувається в палаці, аби я зуміла зрозуміти, що означають мої передчуття. Моя впевненість, що я змушена бути зараз у столиці. Коли я зрозумію, зможу знати, де моя доля. Я народилася першою Блискавичною за кілька століть, Тео. Отже, на мене чекає певна місія і, лише виконавши її, можливо, матиму змогу жити так, як мені хочеться. Та й то не факт...

— І мене хвилює це, — зізнався принц, лагідно погладивши каштанове волосся своєї красуні. Його очі блиснули сумною поміркованістю, немов було щось неймовірно важливе, що наслідник у цю мить намагався відшукати в своїй пам'яті серед безлічі прочитаної інформації у таємній бібліотеці. — Місафір, не знаю, яку долю готують боги для тебе, але мені моя відома. Я повинен берегти тебе, ти доручена мені Всевишніми! Я щось читав про Блискавичного, який має врятувати світ. Може ти — це він? Я переглянув безліч книг, записів, щоденників, талмудів, але про жінку-повностихійницю ніде не йдеться.

— Марку, що ти накоїв? — стомлено прошепотіла дівчина, наближаючись до принца тоді, коли вони вже трохи опам'яталися.

— Що накоїв? — здивувався той.

— Навіщо стрибнув зі мною? Слід було відпустити! Ти ж міг розбитися! Якби не Її Величність, якби міледі не було там, ми б обоє загинули! Чим ти думав? — накинулася на принца вона, знову, наче ще раз, переживши той жахливий страх.

— Відпустити? Поки падала, розум втратила? — геть не по-джентльменському гаркнув юнак. Місафір хотіла втрутитися, розборонити їх, але її м'яко зупинила мати. Як надзвичайно мудра жінка, Девлет знала, що ця розмова, хоч вона й геть божевільна, має відбутися. Їм слід виплеснути назовні свою любов, свої хвилювання і дійти до згоди. А те, що на очах в усіх, так то нічого. Адже тут немає чужих, лише сім'я. — Як можу відпустити тебе, думаючи про себе? Я схожий на таку людину?

— Ти мав би подумати про матір, Її Величність і... Думаєш, мені б допомогло те, що ми загинули обоє?

— Думаєш, якби загинула лише ти, я б зміг жити, як нічого не сталося? Або хотів би жити в принципі? — парирував він.

— Але ти не маєш через мене постраждати! Менла все одно знайде спосіб прикінчити мене тепер, коли я їй не потрібна! Вона живе помстою! Це був мій свідомий вибір, ти нічого мені не винен! — вигукнула вона, ледь не кидаючись з кулаками на юнака. Їй хотілося кричати, лютувати, аби лиш виплеснути свій страх за життя дорогої людини, не тримати емоцій, що роздирали душу на шматки, в собі...

— Коли ти вже нарешті зрозумієш, що я роблю щось для нас не через почуття обов'язку?! Ми неодмінно знайдемо спосіб зробити тебе незалежною від Менли! Я обіцяю тобі! А до тієї пори ти маєш вірити мені й налаштовувати себе на позитив! Адже ми ж уже зрозуміли, що похмурі думки роблять тебе вразливою, так що такого сталося, що ти знову дозволила їй керувати собою? Ларі, ти мусиш опиратися їй... Не бійся, адже все вже добре, — крики й галас якось несподівано змінилися шепотом. М'яко взявши за руку свою кохану, Марк легко притягнув її до себе, заковуючи в теплі й затишні обійми.