В своїй книзі "Серцем знаю" я дуже багато говорю про передбачення майбутнього, відчуття правильного та неправильного, бо це часто супроводжує мене у реальному житті. Звісно я опираюсь на справжню історію свого рідного краю, багато читаю історичні матерали, однак це не зовсім про історію, а й про надзвичайні можливості людини, від яких ми свідомо відхрещуємось.

"Я так і знала, що так буде", "то не хотілося мені сюди йти, відчувала, що так буде". 

Як часто ми говоримо собі та рідним подібні фрази? Тоді навіщо ми ігноруємо власні підказки, чому б не йти за тим, що каже серце? Ми не слухаємося внутрішній голос, бо не хочемо йому вірити чи нам страшно віддавати себе на розсуд долі?

Чи користуєтесь ви своїми передбаченнями та відчуттями зараз? Чи дратуєтесь, коли в останній момнт зривається похід із друзями чи поїздка у відпустку? Сьогодення вносить корекрити у наше життя. Ракетні удари ворога не обирають поганих чи хороших, але чи є вони доленосними чи кармічними? Важко сказати.

Чи вірите ви у те, що все в житті вже вирішено за нас? Друзі, дуже цікава ваша думка))) а мої роздуми на цю тему тут Серцем знаю