В своїй книзі "Серцем знаю" я дуже багато говорю про передбачення майбутнього, відчуття правильного та неправильного, бо це часто супроводжує мене у реальному житті. Звісно я опираюсь на справжню історію свого рідного краю, багато читаю історичні матерали, однак це не зовсім про історію, а й про надзвичайні можливості людини, від яких ми свідомо відхрещуємось.
"Я так і знала, що так буде", "то не хотілося мені сюди йти, відчувала, що так буде".
Як часто ми говоримо собі та рідним подібні фрази? Тоді навіщо ми ігноруємо власні підказки, чому б не йти за тим, що каже серце? Ми не слухаємося внутрішній голос, бо не хочемо йому вірити чи нам страшно віддавати себе на розсуд долі?
Чи користуєтесь ви своїми передбаченнями та відчуттями зараз? Чи дратуєтесь, коли в останній момнт зривається похід із друзями чи поїздка у відпустку? Сьогодення вносить корекрити у наше життя. Ракетні удари ворога не обирають поганих чи хороших, але чи є вони доленосними чи кармічними? Важко сказати.
Чи вірите ви у те, що все в житті вже вирішено за нас? Друзі, дуже цікава ваша думка))) а мої роздуми на цю тему тут Серцем знаю
1 коментар
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиЯ коли в Маріуполі йшов по соц хліб, то якась чуйка спрацювала, зупинився на провулку і через хвилину по черзі бахнуло.
А так, шосте чуття то рідкий гість. Якщо й виривається фраза "я так і знав", то я дійсно знав але допустив якусь таку ситуацію неприємну.
Віталій Партицький, Моя бабуся сказала б, що то невивчений урок долі. Бережіть себе, обіймаю! Підписалась на Вас, обов'язково почитаю твори та відпишусь із коментарями)
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати